Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/221

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


ній президент Польщі, охоче став моїм наступником, тому що він хотів використати ці засідання як трибуну для проведення спеціальних нарад і конференцій для підтримки прагнення України стати членом ЄС.

Консультативно-дорадча рада

Леонід Кравчук, який на той час був головою Верховної Ради, відвідав Світовий економічний форум у Давосі у січні 1991 р. Це було щорічне зібрання, яке тривало тиждень і на яке у той час збиралися 1500 лідерів у сфері політики й бізнесу з усього світу для аналізу становища у світі та обговорення майбутніх напрямів розвитку. Як уже згадувалося, симпозіум був ініційований 1971 р. Міжнародним інститутом менеджменту в Женеві для святкування 25-ї річниці його заснування.

Відвідавши симпозіум, Леонід Макарович приїхав до нас у Женеві на вечерю. Після вечері він відвів мене вбік і запитав, чи хочу я стати його радником. Я подумав хвилинку й відповів йому, що не вважаю, що це гарна думка. Він спитав — чи це через те, що я не хочу бути радником комуніста, що я боюся, що подумають люди? Я відповів, що це він може опинитись у хиткому становищі в очах керівників комуністичної партії, якщо людина, відома як націоналіст і патріот України, стане його радником. Натомість я запропонував створити групу радників, так звану Консультативно-дорадчу раду в складі відомих осіб з різних країн, які б надавали консультації Верховній Раді, де представлено різні політичні течії, а не тільки її голові. Леонід Макарович одразу погодився. Я склав документ з можливим колом обов'язків ради та принципами її роботи. Далі звернувся до людей, більшість з яких знав протягом багатьох років. Все це були люди з політичним досвідом у законодавчій та виконавчій гілках влади своїх країн і з міжнародним досвідом та репутацією.

На мій подив, усі, до кого я звернувся, одразу ж прийняли мої пропозиції. Склад, що з часом зазнав незначних змін, виглядав таким чином:

  • професор Раймонд Барр, член парламенту, колишній прем'єр-міністр Франції;
  • професор Курт Х. Біденкопф, міністр-президент федеральної землі Саксонія, Німеччина;
  • доктор Збіґнєв Бжезінський, радник Центру стратегічних та міжнародних досліджень, колишній радник президента з питань безпеки США;