Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/237

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


філіал в Україні, побудувати завод для певного ряду продуктів “Сіменс”, на які був би попит в Україні. Він пояснив, що для того, щоб втілити описане у життя, необхідно прийняти певний закон, який би гарантував захист іноземних інвестицій. Від нашої делегації не було поставлено жодних запитань. Після представника “Сіменса” виступали інші представники. По завершенні кожного виступу Кравчук казав: “Те, про що ви просите, буде зроблене”. Однак мене вразило, що жоден з міністрів не робив ніяких нотаток. В кінці здавалося, що наша делегація була задоволена “успішним” обговоренням. Це нагадало мені візити представників університетів із соціалістичних країн до ЦНМ у Женеві. Все, чого вони прагнули, — підписати договір про співпрацю. Після цього нічого не відбувалось, але підписання договору дозволяло згаданим представникам відзвітуватися після повернення на батьківщину, що вони налагодили співпрацю зі всесвітньо відомим інститутом.

Незалежність

Акт проголошення незалежності

1991 року в Києві після путчу, що відбувся 19-22 серпня, на суботу 24 серпня була скликана спеціальна сесія Верховної Ради. Відчувалося, що має статися щось важливе. В п'ятницю 23 серпня пізно ввечері я вирішив наступного ранку вилетіти до Києва. З аеропорту Бориспіль одразу попрямував до Верховної Ради, де якраз була перерва після запеклих вранішніх дебатів про те, чи розпустити комуністичну партію та проголосити незалежність, чи почати з проголошення незалежності.

Я приєднався до групи людей, що сиділи за круглим столом перед кабінетом голови Верховної Ради, які вносили останні правки в остаточну редакцію Акту проголошення незалежності. Раптом виникло питання, як буде називатися країна, незалежність якої збиралася проголосити Верховна Рада. Одразу перша пропозиція: “Звісно ж, Демократична Республіка Україна”. Але так само швидко пролунала реакція у відповідь: “Навколо вже є багато так званих демократичних республік! Чому б не назвати Республіка Україна?” Тоді Дмитро Павличко у своїй емоційний манері вигукнув: “А чому б не просто Україна?” Всі відразу погодились. Таким чином, доля офіційної назви країни була вирішена вісьмома людьми менш ніж за півхвилини.