потім я бував у кількох найкращих ресторанах світу, не здавалося мені таким смачним.
За кілька годин прибіг Влодько і сказав, що в кілометрі від нашого помешкання продають хліб. Черга була довга, і він стояв у ній вже більше трьох годин, проте навіть не наблизився до магазину. Влодько прийшов наглянути за дитиною, тому я мав змінити його в черзі з надією купити буханець хліба. Простоявши у черзі більше чотирьох годин, врешті купив півкілограма. Коли я біг додому, не зміг опиратися запаху свіжоспеченого хліба й відкусив від нього невеличкого шматка. З того дня всі мої антипатії в їжі повністю зникли і я з великим апетитом їв усе, що було доступно.
Радянські служби безпеки за кілька днів до втечі на схід катували, по-звірячому калічили та врешті вбивали усіх в'язнів. Німці, прибувши до Львова, в перші ж дні відкрили в'язниці та відшукали здебільшого в підвалах знівечені тіла в основному українських націоналістів. Вони найняли місцевих працівників для того, щоб витягнути тіла і викласти їх у дворах в'язниць. Була спека, тіла швидко розкладались і сморід був жахливий. Я досі пам'ятаю це, бо ми разом з Влодьком пішли до центральної тюрми Львова, сподіваючись, що нам поталанить потрапити всередину і, можливо, знайти серед інших тіло мого брата Славка. Ворота в'язниці були зачинені, тому ми спробували перелізти через мур. Дісталися майже його верхівки, проте були змушені спуститися, бо сморід був справді нестерпний.
Десь на третій день після прибуття до Львова гестапівці стали розшукувати євреїв різного віку, вишиковували їх в лінійку і змушували йти вулицею до центральної в'язниці. Німецькі солдати крокували з обох боків вулиці, аби жодний єврей не втік. Люди ж осторонь споглядали, як євреїв вели до в'язниці. Мета цих вистав була очевидна. Під час радянської окупації 1939-1941 рр. деякі євреї, хоч і не тільки вони, співпрацювали з НКВД, доносили на українських активістів як у містах, так і в селах. Німці хотіли викликати ненависть місцевого населення до євреїв.
Коли я спостерігав за цим “парадом”, стався неймовірний випадок: чоловік з протилежного тротуару підбіг до літнього єврея і почав бити його по голові своєю палицею. Звук ударів дерев'яною палицею по голові був вкрай моторошний. Один з німецьких офіцерів (не впевнений — був він офіцером СС чи Вермахту) підбіг до того чоловіка, вирвав з рук палицю, переламав її через коліно та відкинув вбік. У глядачів цього видовища вирвалося мимовільне “Ах!” Я не знаю, що сталося з тим офіцером опісля. Чи його ув'язнили, піддали трибуналу, розстрі-