суперечить конституції. Обговорення нового бюджету затягнулось, він нарешті був затверджений у червні 1997 р. Імпульс, отриманий улітку 1996 р., було втрачено, країна виявилася відкинутою на кілька років назад.
Допомога у створенні реформаторської команди
Навесні 1997 р., через кілька тижнів після призначення віце-прем'єр-міністром з економічних питань, Сергій Тігіпко запросив мене на зустріч. Він був дивовижно відвертий. Сказав, що заробив достатньо грошей як банкір і тому йому не потрібні ніякі хабарі. По-друге, він заявив, що знає, як управляти банком, але потребує допомоги, щоб навчитися працювати в уряді. По-третє, стверджував, що не зможе багато досягти без команди людей, відданих ідеї реформ. Тігіпко запитав мене: “Чи можете ви мені в тому допомогти?”
Міжнародний центр перспективних досліджень, де я був головою наглядової ради, а Віра Нанівська — директором, з благословіння Сергія Тігіпка організував робочий семінар протягом святкових вихідних 2–3 травня. У семінарі взяли участь п'ятнадцять високопосадовців, безпосередньо відповідальних за різні аспекти економічної політики. Серед них були: Віктор Суслов, — голова парламентського комітету з питань бюджету, Ігор Мітюков — міністр фінансів, Віктор Ющенко — голова Національного банку України, Юрій Єхануров — голова Фонду держмайна.
Ми розділили учасників на три групи. Вони обрали своїх доповідачів та голів і перейшли до обговорення першого питання: “Чого вже вдалося досягти в економіці?” Результати дискусій було внесено в комп'ютер та показано на екрані. Під час пленарного обговорення всі учасники погодили перелік досягнень. Темою наступного обговорення стало: “Що треба зробити у довгостроковій перспективі?” Процес повторився. Останній раунд було присвячено питанню: “Що необхідно зробити у найближчі дев'ять місяців?” Після презентації остаточних результатів Сергій Тігіпко взяв на себе роль головуючого і запитав, чи є охочі взяти на себе відповідальність за виконання кожного із завдань, при цьому для кожного має знайтись “товариш”. Наприклад, прийняття бюджету було невідкладним завданням, Віктор Суслов погодився стати відповідальним за його виконання, а Ігор Мітюков став співпрацівником у цьому процесі. Так для кожного з ключових завдань було сформовано експертні двоосібні команди.
Було цікаво керувати цим процесом і спостерігати, як легко можна ввести розумні принципи управління та методології у роботу різних