тило бути прийнятим до однієї з тих шкіл у Чорткові поблизу Тернополя. Це була гімназія з хорошими викладачами та класичним навчальним планом, який охоплював латинську і старогрецьку мови, предмети з природничих та соціальних наук і навіть релігію. Саме вчитель релігії, монах-василіянин отець Дирда виявився для мене найцікавішим серед усіх вчителів. Він викладав догматику і апологетику. Корисним було те, що замість того, щоб розказувати нам про різні догми так, щоб ми сліпо приймали їх як “остаточну правду”, він заохочував нас ставити йому запитання, щоб розширити межі нашого розуміння, й тільки після того, як ми справді розуміли раціональне підґрунтя будь-якої догми, ми мали її прийняти. Він був єдиним вчителем, з яким ми могли спілкуватись не тільки в класі, а й після занять, коли найдопитливіші з нас супроводжували його більше кілометра до монастиря. Отець Дирда також очолював парафію та диригував гімназійним хором, який був і церковним хором. Він навіть брав нас, учасників хору, в концертні тури до цікавих місць Галичини, зокрема до Львова, співати для митрополита Української католицької церкви Андрея Шептицького в його резиденції.
На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/26}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Чортківська гімназія. 1942 р.
Отець Дирда відвідував також наші змагання з атлетики й іноді брав участь у деяких із них. Але найважливішим було те, що під час його недільних проповідей у церкві у віці 16-17 років я почув про Сократа, Арістотеля, Вольтера та Жана-Жака Руссо. Отець Дирда допоміг мені “легітимізувати” моє бажання бути вільною людиною, тобто самому