літки організували наше перше справжнє святкування річниці шлюбу — 25-ї, на яку вони запросили рівно 25 гостей. Як і тоді, гості були обрані з людей, які, на думку наших дітей, були нам близькі, з різних місць, професій і різного віку. Серед запрошених були: дуже відома співачка та член парламенту Оксана Білозір, відомий науковець Сергій Комісаренко, який також був послом України, та наш племінник Володя Гаврилишин з мого рідного села. Ми пам'ятаємо цю подію головним чином через те, з якою щирістю та захопленням гості висловлювалися з приводу того, як двоє людей можуть прожити разом шістдесят років, зберігаючи ніжні почуття одне до одного, маючи трьох дітей та сімох онуків і підтримуючи дуже теплі стосунки з ними усіма. Це, як вони наголосили, доволі рідкісне явище в сучасному світі.
Вибори 1999 року
Кучма оголосив, що він буде балотуватися на другий термін. До цього моменту в Україні вже виникла велика кількість політичних партій і доволі багато кандидатів у президенти. Четверо найсильніших кандидатів-опонентів намагалися домовитись, хто з них має найкращі шанси, при цьому решта надали б йому свою підтримку. Їм не вдалося дійти згоди, і Кучма доволі легко переміг на виборах. Десь за два місяці до них я був на зустрічі з Кучмою і сказав йому: “Леоніде Даниловичу, вам варто почистити свою стайню перед виборами”. На мій подив, він не образився і сказав: “Я не зможу цього зробити до виборів (я зрозумів — тому що люди в його “стайні” були головними фінансовими спонсорами його кампанії). Але я зроблю це після них”. Я сказав: “Для цього вам буде потрібна справжня воля та здатність так вчинити. І я побачу, чи вам це вдасться”. З цього видно, які взаємини склалися в мене з паном Кучмою. Я міг прийти до нього на зустріч без попередження, просто зателефонувавши до його офісу, і якщо він був на місці, ми говорили по телефону або домовлялись про зустріч у цей же або в наступний день. Я міг йому казати все, що думаю, навіть не дуже добираючи слова. Він знав, що це робиться не для того, щоб покритикувати чи нашкодити йому, а для того, щоб йому допомогти.
Ще один приклад того, про що вже йшлося: плівки, записані в кабінеті Кучми, які згодом зазнали гнівної критики, недвозначно натякали, що вбивство журналіста Гонгадзе було організоване за наказом Кучми. Дещо пізніше я прийшов до його офісу і сказав: “Або ваші служби безпеки настільки некомпетентні, що вбили людину таким чи-
