ном, щоб його голову та тіло було так легко знайти, або вони не дуже вам віддані”. У моїх коментарях містилася підозра, що він таки віддав цей наказ. Знову ж таки без образи він відповів: “Богдане Дмитровичу, ці речі так не робляться. Не розмовляють із групою генералів там, де це можна записати на прихований диктофон. Відводять одну людину в куточок і тихенько віддають наказ, а він знайде спосіб належним чином його виконати”. З мого спілкування з Кучмою було мало користі. Він не тільки не почистив “стайню”, а й допоміг олігархії консолідуватись і посилити свою роль у владі.
Радник трьох прем'єр-міністрів
Віктор Андрійович Ющенко
Економічний спад тривав. У грудні 1999 р. Кучмі вдалося переконати Віктора Андрійовича Ющенка стати прем'єр-міністром. Для цього знадобилася певна наполегливість. Ющенко був гарним головою Національного банку, добре керував фінансовою політикою, мав добру репутацію в Україні та був визнаний на міжнародному рівні як один із найкращих керівників центральних банків у світі. Проте його не дуже приваблювала перспектива переходу в політику. Я дуже добре знав Віктора Андрійовича з 1993 р., доволі часто з ним зустрічався, він був членом наглядової ради МІМ–Київ. Тому цілком природно, що він запросив мене стати його позаштатним радником, і я з превеликим задоволенням прийняв його пропозицію. Я здивував Ющенка та персонал МІМ–Київ, написавши йому листа як голова наглядової ради з проханням піти з ради, тому що прем'єр-міністр не повинен бути членом ради жодної організації, щоб його не могли звинуватити у конфлікті інтересів.
Юлія Тимошенко була призначена заступником прем'єр-міністра й відігравала ключову роль у вирішенні економічних питань, особливо в енергетичному секторі. Добре знаючи цей сектор, вона змусила виробничі та дистрибуторські компанії змінити бартерні угоди на грошові трансакції. Коли ті розраховувались одна з одною бартером, вони не декларували жодних прибутків і, відповідно, не сплачували жодних податків. Коли компанії перейшли на грошові трансакції, вони стали декларувати прибутки й платити значні податки, які були таким необхідним доходом для державного бюджету. Заборгованості з зарплати та