Наступного дня мені подзвонив керівник служби протоколу прем'єр-міністра й повідомив, що я увійшов до складу делегації, яка відлітає в Брюссель наступного понеділка. Я зрозумів, що Януковича попередили, що в нього відбудеться приватна зустріч з Проді. Я зателефонував до Віктора Федоровича, щоб сказати, що є документ, на який наша дипломатія відреагувала негативно, але згадана політика містить ряд гарних можливостей для співпраці з ЄС і навіть для отримання деякого фінансування. Я запропонував прийти до нього і обговорити документ, можливості, які він відкриває, та його недоліки. Янукович одразу відреагував і запросив мене до себе на зустріч о третій годині наступного дня. Ми провели годину і сорок п'ять хвилин без жодних телефонів чи інших втручань. Я читав документ рядок за рядком, підкреслюючи як позитивні, так і негативні елементи. Це був цікавий досвід. Янукович уважно слухав, як хороший студент, і поставив лише кілька запитань. Це, між іншим, одна з якостей, які я в ньому поважав. Він усвідомлював, що знає дуже мало про зовнішній світ, але був готовий вчитись і не соромився це показати. Ще мені в ньому подобається таке: коли Янукович був губернатором донецького регіону, він не дозволяв російських інвестицій. Він сам хотів бути керівником, а не слухати накази з Москви, які б почали надходити з великими російськими інвестиціями у Донецьку область, чого, до речі, боялися донецькі олігархи.
Рано в понеділок ми відлетіли до Брюсселя. Коли прийшли до Європейської комісії, Романо Проді вийшов з будівлі привітати нас, спочатку міцно мене обійняв, а потім я представив йому Януковича. Приватна зустріч таки відбулась. Із Романо Проді був його головний політичний радник, а з Януковичем — я і Роман Шпек, посол України в ЄС, який також виступав у ролі перекладача. Янукович почав розмову кількома реченнями, вочевидь почуваючись трохи незручно. Я попередив його заздалегідь, що у якийсь із моментів зможу продовжити розмову. Я так і зробив, говорив з Проді від імені України. Обговорення тривало приблизно 40 хвилин, Проді ставив запитання і робив деякі пропозиції. З усіх тих разів, коли я супроводжував президентів чи прем'єр-міністрів під час офіційних візитів за кордон, це був перший, коли я взяв слово, а прем'єр-міністр відчував полегшення, а не образу. Після Брюсселя я супроводжував Януковича до Цюріха, де відбулася зустріч з великою групою швейцарських бізнесменів, потім він відлетів до Києва, а я повернувся до Женеви.
Місяць або два по тому мені знову подзвонив керівник служби протоколу Януковича, щоб повідомити , що я є в складі делегації, яка