Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/271

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


вимоги: “Правда і свобода!” Ніхто не кричав, як можна було очікувати: “Ми хочемо роботу і кращу платню!” Справжній характер українського народу вийшов на поверхню. Через свій мирний та веселий перебіг революція стала епіцентром світової уваги.

Пам'ятаю, як я стояв на вулиці поблизу Майдану і бачив, як багато людей плакали. Але плакали від радості. Коли я дивився, як демонстранти прикрашали охоронців і навіть їхню зброю квітами, я відчув, що то була перемога добра над злом і повернення нації до життя. То було майже нереально. Кілька тисяч молодих людей, багато з них — мордоворотів, було привезено поїздами з Донецька, щоб зламати демонстрацію. Вони понапивалися по дорозі й пішли до Майдану з каменюками, готові розпочати бійку. Проте оніміли, коли демонстранти зустріли їх квітами, а не каменюками і лайливими словами. Їх запросили приєднатися до демонстрації. Збентежені, вони розвернулись і повернулися в Донецьк. Міністр оборони Олександр Кузьмук зробив публічну заяву, що армія існує для того, щоб захищати країну, а не воювати зі своїм народом. Багато військових офіцерів та міліціонерів приєдналися до демонстрантів.

Було побоювання, особливо за кордоном, що Помаранчева революція може закінчитися кровопролиттям. Тому Александер Кваснєвський — президент Польщі і Валдас Адамкус — президент Литви, обоє справжні друзі України, приїхали до Києва й запропонували виступити в ролі медіаторів у конфлікті. Мабуть, завдяки їхнім пропозиціям парламент вирішив скасувати результати другого туру. Верховний суд визнав, що фальсифікації мали місце й тому результати другого туру вважаються недійсними. Після переговорів з президентом Кучмою, під час яких Ющенку довелося піти на поступки щодо президентських повноважень, другий тур було переголосовано в кінці грудня і Ющенко вийшов чітким переможцем.

Вплив Помаранчевої революції був великий. Ставлення людей з цілого світу до українців стало дуже позитивним, навіть захопленим. У тенісному клубі, до якого ходив у Женеві, я раптом став героєм лише тому, що був українцем. І здавалось, що не мав значення той факт, що до цього часу я був професором, директором відомого інституту й автором багатьох робіт. Раптом до мене почали ставитись як до когось особливого і такого, що заслуговує поваги.

Україна стала країною сподівань і можливостей, сподівань, що вона стане прикладом демократії, за яким йтимуть інші пострадянські республіки. Можливості для бізнесу та інвестицій виглядали чудовими.