очі, гарно заплетене біляве волосся. Вона чудово грала не фортепіано. На перервах між уроками ми обмінювались парою слів, а після школи я проводжав її додому. Після того як її мати запрошувала нас перекусити та випити чаю Дарка зазвичай сідала за фортепіано і грала, а я зачаровано її слухав. Вона відкрила мені класичну музику. До того часу я знав народні й релігійні пісні, проте не чув Шопена, Брамса, Шуберта. Вона грала свої улюблені композиції цих композиторів, але, будучи, напевно, так само закоханою в мене, як і я в неї, грала дуже емоційно. Так вона виражала свої почуття, про які не наважувалася сказати словами. Ці “рандеву” в неї вдома були надзвичайними. Я подобався її батькам, бо був хорошим учнем, допомагав Дарці з навчанням, коли потрібно, але в основному тому, що вони здогадувались про мої шляхетні почуття до їхньої дочки.
На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/28}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
Сертифікат гімназії в Чорткові. 1944 р.
Ми ще не встигли закінчити сьомий клас (з восьми), коли лінія фронту стала зміщуватися до Чорткова. Прагнучи закінчити хоча б сім класів, я перейшов до гімназії в Дрогобичі, бо це було далі на захід і там жив мій дальній дядько. Дарка зі своєю родиною також переїхала далі на захід і одного дня ми зустрілися в Дрогобичі. Обоє інтуїтивно відчували, що життя може розділити нас і ми не зможемо більше побачитись. Це був чудовий літній день, удвох прогулювалися полем, коли опинились у затишному місці, де квіти огортали нас своїми духмяними ароматами. Ми сіли, з ностальгією поговорили, обережно поцілувались. На мій подив, Дарка лягла на траву і я зрозумів чому. Вона запропонувала мені найдорожчий прощальний подарунок — себе. Досить неро-