Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


озброять, а коли з'явиться можливість, вони приєднаються до УПА й воюватимуть проти німців чи проти “червоних”. Все це було досить наївно. Влітку 1944-го кілька німецьких дивізій опинились у “підкові” в Бродах, оточені радянськими військами. Щоб врятувати своїх солдатів, німецькі генерали вирішили витягти їх звідти і натомість послати дивізію “Галичина” на передбачуване знищення. Тих, хто вижив і відступав, вивозили потягом в напрямі Угорщини.

Коли потяг зупинився у Славську, я з моїм другом Влодьком проходили вагонами, пропонуючи освіжаючі напої та пошепки промовляючи: “Якщо ви хочете приєднатися до УПА, можете вийти з потяга, піти наліво, сховатися в лісі, а як потяг поїде, ми відведемо вас до найближчої військової частини повстанців”. Наша місія була захоплююча, проте погано закінчилась. Нас зловили німці й ми отримали щось на зразок “запрошення” до Німеччини, від якого було важко відмовитись. Потім був майже цілий рік важкої праці, жорсткої дисципліни, поганої їжі й жодного “світла в кінці тунелю” до травня 1945-го, коли війна закінчилась. Чи варто детально описувати ті останні дев'ять місяців “німецького раю”? Навряд. Там не було нічого, що я бажав би згадувати, до того ж я був молодий, тому намагався перетворювати навіть небезпечні й важкі життєві ситуації на просто неприємні пригоди, надіючись, що ці пригоди гарно закінчаться.

У Німеччині

Справжні ж пригоди почалися незадовго до закінчення війни. В останні кілька місяців гітлерівського режиму доля звела разом нас, трьох молодих хлопців з України. Мені було вісімнадцять, Ромкові Трачу сімнадцять, а Любкові Детиняку лише шістнадцять. За старшинством я був лідером, хоча Ромко більше думав та планував, що нам потрібно робити, а Любко був безтурботним шибайголовою, який шукав пригод та був готовий робити будь-що небезпечне. Коли ми почули наближення бомбардування та канонад із Західного фронту, вирішили спробувати втекти з нашого табору та піти якомога далі на захід. Ми не хотіли знову бути “визволені” росіянами, як це було у 1939 р. Одної ночі спакували наші нечисленні речі та, попередньо простеживши, де стояли охоронці, тихо вислизнули з табору. Коли наблизилися до мосту, то захололи від страху. Пара німецьких солдатів охороняли