Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/32

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виникла проблема з вичиткою цієї сторінки


його. Ми вже чули, що в ті останні кілька тижнів війни німецькі солдати без роздумів вішали чи розстрілювали тих, хто викликав підозру і не мав жодної офіційної причини перебувати там, де його піймали.

Посвідчення про працю Б. Гаврилишина у Австрії (Лінц). 1944 р.

Переходити міст було б самогубством. Спробувати переплисти річку в одежі та з рюкзаками було також надто ризиковано. З важким серцем, перелякані до смерті, ми повернулись до табору. Удача була на нашому боці. Нам вдалося повернутися до своїх ліжок. Дехто з молодих людей неподалік від нас чули, що ми повернулись, але дали зрозуміти, що нічого не скажуть про нашу спробу втекти. За кілька днів, навіть знаючи, що наше життя висить на одній волосинці, ми зробили другу спробу, скориставшись метушнею у таборі та пересуванням військ поблизу. Потім ішли вночі, намагаючись уникати основних шляхів і ховаючись удень. Ми дісталися до високого східного берега річки, яка, як потім дізнались, називалася Лех. З іншого її боку доносились постріли важкої артилерії і танків. Було зрозуміло, що ми дійшли до лінії Західного фронту. Ми виглянули з-за дерев і побачили маленький будинок за дорогою, по якій ходили та їздили на невеликих військових машинах німецькі солдати. Скрізь панував безлад. Солдати вже не воювали — вони втікали. Ми не знали, що робити далі. Подумали, що будиночок, може, покинутий. Його власники, певно, втекли подалі від лінії фронту. Вночі відправили Любка перевірити це. Будинок таки був порожній. Тоді ми тихо наблизились до нього і почали шукати, як можна потрапити всередину. За неймовірної щасливої припадковості ключ від будинку був захований над вхідними дверима. Ромко навпомацки знайшов його у темряві. Ми тихо зайшли, зняли взуття і, прощупуючи шлях, наштовх-