Перейти до вмісту

Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/35

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

ньому нічого не могло статися настільки ж поганого як те, через що нам довелося пройти в ці останні кілька тижнів.

Події тих днів здавалися неймовірними, виникало враження, що вони були частиною сценарію фільму. Однак вони були реальністю, а не плодом уяви. Влітку 1957-го мене направили з Канади до женевської школи менеджменту, яка тоді називалась Центром навчання менеджменту (пізніше — Міжнародний інститут менеджменту, МІМ-Женева). Десь у вересні, маючи кілька вільних днів, я поїхав до Німеччини з моєю дружиною Лені. Ми знайшли місто Ландсберґ і той будиночок, в якому я ховався 1945-го. Постукали в двері. Відчинила нам хазяйка будинку. Я одразу пізнав її, а вона мене. Вона дуже гостинно запросила нас увійти. Увійшовши до зали, побачив її чоловіка, і він теж зразу впізнав мене. Я розповів господарям, що запам'ятав з того доленосного ранку. Ця пані та її чоловік розказали, як все виглядало і що відчували вони. Нас запросили на обід. Вочевидь, вони пробачили трьом дивним молодикам, яким мимоволі врятували життя.

Повертаючись до розповіді про 1945 рік і барак, варто сказати, що ми з'ясували, що перебуваємо у селі біля міста Ландсберґ. Десь за годину до бараку прийшли виснажені люди, потім ще кілька груп. Всі вони являли собою строкату суміш: росіяни, українці, військовополонені, робітники, бійці армії Власова[1], дехто з концентраційних таборів ще у таборових уніформах. Через те, що їжі в бараку не було, ми мали випрошувати її у німецьких селян. Нам трьом таланило, бо ми вчили німецьку в школах за німецької окупації і могли спілкуватися з селянами, які давали нам їжу. За кілька днів барак був повний. Враховуючи наш вік та західноукраїнський акцент, більшість людей ставилася до нас підозріло. Вони, як і ми, вже чули, що відповідно до Ялтинської угоди всі колишні громадяни Радянського Союзу будуть повернені на батьківщину, і дехто цьому дуже радів. Однак ми якимось чином дізналися, що якщо нас повернуть, то не додому. Фактично майже всіх колишніх громадян Радянського Союзу, які були репатрійовані, серед них 1,8 мільйона українців, було заслано у місця, дуже далекі від їхніх рідних земель. Радянський режим врахував, що ті, хто побував у Німеччині, навіть під час війни, бачив, що ця країна значно багатша, в той час як радянська пропаганда стверджувала, що Радянський Союз був єдиним

  1. Власов був генералом Червоної армії, але пізніше погодився сформувати невеличку армію з військовополонених для боротьби проти Радянського Союзу.