Перейти до вмісту

Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/37

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

втрьох були в розпачі й одразу почали планувати, як можна її уникнути. Ми з ностальгією поговорили з капітаном про те, як добре було б, якби у нас була музика. Я по-аматорськи міг грати на гітарі, Ромко сказав, що добре грає на скрипці, а Любко — на мандоліні. Ці три інструменти скоро з'явились: можливо, вони були реквізовані у місцевого населення чи добуті нашим офіцером НКВД. Ми грали після вечері. Харч у той час нам давала Адміністрація допомоги й реабілітації Об'єднаних Націй (АДРОН - UNRRA). Ми грали українські та російські пісні й у такий спосіб заслужили певну симпатію і довіру всіх людей у бараку.

Одного дня офіцер НКВД радісно оголосив, що наступного ранку приїдуть вантажівки і ми вирушимо у подорож додому: “Поєдєм на Родіну!” Ми втрьох з удаваною радістю обмінялися поглядами, миттєво зрозумівши, що тікати потрібно тієї ночі. У зв'язку з тим, що й досі лишалась багато банд солдатів СС, які блукали довкола, кілька людей з бараку щоночі стояли на варті з рушницями. В останню ніч ми запропонували, щоб на варті стояли ми троє, бо молоді й краще відпочиваємо після втоми. Усі спакували свої скромні пожитки та лягли спати. Я стояв на варті. Ромко й Любко чекали, що коли всі глибоко заснуть, я подам їм сигнал і з взуттям у руках ми тихо вийдемо й побіжимо до лісу. Це спрацювало.

З табору до табору

Одна проблема все ж лишилась. Німецькі ліси були добре доглянуті, але там важко було знайти їжу. Весь день і вечір ми блукали лісом, аж поки не відчули запах харчів. Ми обережно пішли в напрямі запаху і побачили сміттєві баки американської військової частини, розташованої на кордоні у лісі неподалік від невеличкого населеного пункту. Ми тихо відкрили баки і почали навпомацки шукати в них залишки харчів. Американську армію дуже добре забезпечували, і солдати викидали багато недоїдків. Те, що ми знайшли у баках, смакувало набагато краще, ніж те, що ми їли протягом останніх десяти місяців. Два вечори поспіль ми повторювали цю операцію, але на третій несподівано почули крик американського вартового: “Стій!” Він наказав нам підняти руки догори і покликав сержанта, який добре оглянув нас із ліхтарем. Добре, що він трохи розмовляв німецькою, тож ми пояснили, хто ми і що тут робимо. Він пішов до будинку, виніс три комплекти