Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/41

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


відували не тільки імпровізовану Українську католицьку церкву, а й Українську православну також. Тоді я зрозумів, що сани там були однакові, служби Божі дуже схожі й різниці в догмах між двома церквами не було. Єдина відмінність — це те, що Українська греко-католицька церква визнавала Папу Римського головою церкви, а православна мала свого Патріарха.

Серед однокласників я потоваришував з дівчиною зі Східної України. Катерина Кричевська, яка походила з родини відомих художників, продовжувала сімейну традицію й пізніше стала відомою художницею у Каліфорнії. Цілковито випадково ми поновили контакт у 2009 р. — через шістдесят три роки після того як востаннє бачились у Мангаймі 1946-го.

Саме тоді я відчув, яка красива українська мова. Зважаючи на те, що школа у Мангаймі була гіршою за карлсфельдську, за три тижні до випускних екзаменів повернувся до Карлсфельда. В потязі по дорозі туди я зустрів українську дівчину приблизно мого віку. Вона була з Полтавщини, відомої красою мови. Коли попросив її розповісти про Полтаву, область та її село, вона радісно погодилася й почала лагідно і мелодійно розповідати. Дівчина дуже поетично описувала все в деталях. На відміну від того, що зазвичай роблю, я слухав її, як зачарований. Її розповідь тривала кілька годин. Був справді заворожений тим, як вона говорила, її мова звучала набагато приємніше, ніж наша в Галичині. Я ніколи більше її не бачив, але через десять років прочитав “Зачаровану Десну” Олександра Довженка (всесвітньо відомого режисера), написану мовою, дуже подібною до тої, якою говорила ця дівчина.

Прибувши до Карлсфельда, я позичив конспекти з різних предметів у своїх однокласників і сів готуватися до екзаменів. Коли кажу “сів”, звичайно, маю на увазі пряме значення цього слова. Я не міг навчатись у кімнаті, де, крім мене, було ще п'ятнадцять хлопців і хтось постійно виходив та заходив та де було дуже шумно. Тому я пішов до загального туалету в бараку, в якому було кілька окремих кабінок, і сів навчатися в одній з них. У тому туалеті провів три повних тижні. Мотивація скласти екзамени і потім мати можливість вступити до якогось університету була для мене надзвичайно сильною. Годинами просиджуючи в туалеті з паперами на колінах під дуже тьмяним освітленням та дихаючи характерним ароматом, я сконцентровано вбирав і запам'ятовував знання з конспектів за останні вісім місяців навчання. Нагорода за цей свого роду мазохізм прийшла: я склав екзамени зі всіх предметів на “відмінно”.