Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/42

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


З атестатом в руках за кілька місяців я записався до університету, який влаштувала АДРОН у відомому Музеї науки в Мюнхені. Я знав, що це буде щось тимчасове, що всі студенти переїдуть до різних країн, як тільки буде можливо, і університет закриється. Тому відвідував небагато занять, але ходив на деякі з тих, що проводив професор Юрій Старосольський, який пізніше працював у Бібліотеці Конгресу США, був пластуном, належав до куреня “Лісові Чорти”, став автором кращої книги українською мовою про скаутинг-пласт “Велика гра” (1948). Крім того, він став третім Начальним пластуном з часів заснування Пласту в 1912 р. Інший курс, який я час від часу відвідував, вів доктор Матвій Стахів. Обидва ці професори були дуже компетентні й цікаві. Маю зізнатися, що в мене був ще один мотив вступити до цього університету. Як студент я міг отримати додаткові купони на харчування, крім тих, які отримував у таборі для біженців у Карлсфельді.

Студентом університету я пробув недовго. Дізнався, що мій брат Місько разом з його родиною та з моїм батьком переїхали до табору для українських біженців у Еллвангені. Сестра Катруся з чоловіком Ярославом також жили там. Я вирішив приєднатися до родини і переїхав до Еллвангена.

Пригоди мого батька були дещо відмінними від наших. Коли Червона армія наближалася до нашого дому під Жизномиром, він, як і багато інших, наївно подумав, що американці не можуть бути союзниками Радянського Союзу. Був переконаний, що як тільки Німеччину переможуть, американці оголосять війну Радянському Союзу і нарешті звільнять Україну від “російської окупації”. Він попрощався з матір'ю і подався на Захід. Попутним транспортом, а потім поїздом батько доїхав до Австрії, знайшов там роботу помічника в м'ясарні. Коли фронт наближався, він далі рухався на захід, так дійшовши до американської окупаційної зони. Вирішив пошукати мене, ходив пішки від табору до табору, скрізь питаючи, чи хтось мене бачив або знає, де я живу. Пройшовши більше 500 кілометрів, одного дня батько прямував до табору в Карлсфельді саме тоді, коли я виходив з нього. Через надзвичайно щасливий припадок ми стрінулись біля входу до табору.

В 1944 р., коли східний фронт почав наближатись, я переїхав до Дрогобича, щоб продовжувати навчання, а решта рідні поїхали до Славська в Карпатах, крім моєї мами. Мама не поїхала з ріднею, бо хотіла дочекатися повернення мого брата Славка, заарештованого