і засудженого у Львові. Вона, як і ми всі, не знала, що на той час він вже був зліквідований. Її доля була сумна: тільки-но радянська армія прибула до Бучача, мати пішла до нашого рідного села Коропця, де сховалась у землянці на горбаку за нашою старою хатою. Ризикуючи бути заарештованими, час від часу мої родичі приносили матері їжу та воду. Вона померла у 1956 році від голоду, страху, виснаження, так і не побачивши Славка і не знаючи нічого про решту родини, бо листами ми наражали б її на небезпеку.
Недовге перебування у Еллвангені виявилося винятково корисним періодом мого життя, під час якого викристалізувалися мій світогляд і частково розділ власних “дороговказів у майбутнє”. Якось я почув розмову між моїм братом Міськом та чоловіком сестри Ярославом, який на 20 років був старший за мене. Місько казав: “Я очікую від людей тільки добрих речей, але, може, матиму кілька розчарувань у моєму житті”. Ярослав відповів: “А я не чекаю від людей нічого доброго. Якщо хтось зробить щось добре для мене, це буде приємною несподіванкою”.
За життя Міську ніколи не траплялися неприємні несподіванки, а Ярославу — жодних приємних. Як і Місько, я вірив у добро в людях. Розмова, яку випадково почув, укріпила мою віру та ставлення до цього. Пізніше в житті, читаючи про китайські філософські дебати, які 2500 років тому відбувалися впродовж 150 років, я зрозумів, що більшість людей наділені й добрим, і поганим. Зі свого досвіду переконався, що якщо ти бачиш добро в людях, з якими спілкуєшся, це стимулює усе добре, що є в них. Воно набирає більшої питомої ваги й більше впливає на їхнє думання та поведінку.
Невдовзі я отримав ще кілька важливих уроків. Група українських пластунів збиралася організувати курені для старших пластунів і пластунок. Місько підійшов до мене і сказав: “Ти маєш бути зв'язковим куреня старших пластунів”. Здивовано я заперечив: “Як зможу? Я був лише у двох пластових таборах, коли мені було 11 і 12 років. Я майже нічого не знаю про скаутинг”. Місько відповів: “Якщо не знаєш, як щось робити, то навчишся і будеш це робити добре. Не святі горшки ліплять”. Я таки став зв'язковим куреня і перед виїздом до Канади був уже дуже досконалим у цьому.
Місько й далі ставив виклики для мене. Наступна авантюра була надто ризикована. Ми якось почули, що в нашому таборі у Еллвангені має виступити американський генерал. Коли він приїхав, спершу поговорив з директором табору — естонцем, що розмовляв англійською та
