Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/54

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


занадто важливою персоною в таборі, й великодушно заявив, що я можу вважати мій контракт закінченим і не повертатись. Я хотів поїхати до Торонто, тому що це найбільше канадське місто, до того ж там була велика українська громада. Я знайшов українського дантиста, доктора Луцика, який, як дізнався пізніше, був також професором на факультеті дантистів Університету Торонто. Він був чудовий лікар. Не тільки вирвав мої чотири зуби мудрості, а й полікував кілька інших, оскільки це був мій перший в житті візит до дантиста. Доктор Луцик був настільки досвідченим зубним лікарем, що я здійснив кілька подорожей з Женеви до Торонто в 60-х роках, щоб отримати справді добру професійну допомогу.

У Торонто я винайняв кімнату з видом на жваву вулицю; під моїми вікнами курсував трамвай. У кімнаті було жарко, парко і шумно. Я негайно розпочав пошуки роботи, тому що до початку занять в університеті, до якого сподівався вступити, лишалося чотири місяці. Мені треба було заробити більше грошей, щоб вистачило на рік навчання і проживання. Наступні кілька тижнів принесли мені, мабуть, більше розчарувань, ніж усе моє життя. Я був готовий до будь-якої роботи, та коли йшов кудись влаштовуватися, мене питали, чи маю досвід. У мене його не було і я не міг переконати роботодавців, що дуже швидко навчуся й буду взірцевим робітником. Коли готовий був працювати збирачем сміття, для чого досвід не потрібний, мені сказали: “Ти занадто розумний, щоб виконувати таку роботу”. Я й далі ходив, стукав у двері, але три тижні не було жодного результату. Ці три тижні здалися мені вічністю. Замість того, щоб поповнювати свої заощадження з Мініпюки, я витрачав їх на оплату житла і харчів. Нарешті натрапив на готель з пивним баром, який називався “Нью Страскона Хаус” на Бей Стріт, недалеко від залізничної станції. Цей готель належав українцям — двом братам Морозенкам. Їм стало жаль мене і вони запропонували працювати барменом, для чого не потрібно було спеціальних здібностей. Я просто мав розливати пиво по кухлях. У той час мій добрий приятель з Мініпюки Василь закінчив свій контракт лісоруба і знайшов погану та втомлюючу працю в нічну зміну.

Моя робота була нудна, тому з цікавості став спостерігати за поведінкою клієнтів та за тим, який вплив мало вживання алкоголю на різних людей. Клієнтами були люди робітничого класу. В готелі було дві зали: одна для чоловіків, а інша для жінок. Чоловіки приходили прямо з роботи, між 5-ю та 6-ю годинами, і випивали стільки пива скільки могли. За законом, ми повинні були зачиняти бар між 7-ю і 8-ю годи-