Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


нами вечора, щоб клієнти могли піти додому або щонайменше щось перекусити перед тим, як повернуться в бар о 8-й. Майже всі чоловіки стояли в черзі перед дверима ще до 8-ої години. Як тільки ми відчиняли двері, вони бігли до столів із відчайдушно спраглим виглядом. У ті часи кухоль пива коштував 10 центів. Відвідувачі навіть сипали собі трохи солі на тильну сторону лівої долоні й злизували її, щоб відчувати ще більшу спрагу. Вони пиячили до 11-ї години, до самого закриття. По суботах відвідувачі зазвичай пили пиво до 12-ї години, допоки ми не виштовхували їх і не замикали бар. Багато з них купували ящик пива, щоб пити в неділю, адже в неділю бари були зачинені.

Через те, що я не пив пива, тримав у холодильнику пляшку молока, і клієнти бару думали, що час від часу я пив молоко тільки щоб розважити їх. Спостерігаючи за ними, я бачив різні реакції, які вони виявляли після кількох кухлів пива. Деякі ставали веселіші, зав'язували розмову з сусідами, інші ставали похмурішими з кожним наступним кухлем. Я сформував гіпотезу: пиво підсилює і виявляє назовні внутрішній стан людини; той, хто в помірно гарному настрої, стає веселішим, сумний стає ще сумнішим, навіть входить в початкову стадію депресії. Мені було шкода цих людей. Здається, єдиним змістом їхнього життя було пиття пива. Працювали вони лише для того, щоб мати змогу його собі дозволити.

Одного дня я отримав повідомлення, що мене прийняли на авіаційне відділення інженерного факультету Університету Торонто. Наступного дня на першій сторінці газети “Globe and Mail”, яка мала величезний тираж, з'явилася моя фотографія з моїм молодшим другом Василем під заголовком: “Лісоруба-переселенця прийнято до Університету Торонто”. Далі було подано довгу історію про моє життя, що базувалася на інтерв'ю, яке у мене взяли напередодні. Офіціанти з нашої пивної зали вирізали цю статтю, приліпили її на внутрішній стороні вхідних дверей і примушували відвідувачів читати статтю перед тим, як їх обслуговувати. Вони сказали мені, що один із них працюватиме барменом, а я побуду офіціантом і зможу розмовляти з клієнтами. Офіціанти дуже пишалися тим фактом, що один з-посеред них піде до університету. Коли я почав подавати пиво, відвідувачі бару стали дуже дружніми, розмовляли зі мною, давали чайові, й це було не 5 чи 10 центів, як зазвичай, а 50 центів, 1 або 2 долари, а один навіть дав мені 5 доларів. Дуже несподіваним, а від того ще приємнішим було те, що відвідувачі казали мені: “Молодець, Боб (ім'я, яке мені приліпили в Канаді), ти зробиш щось цікаве у твоєму житті”. Той, що дав мені 5 доларів, сказав: