Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/66

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Я був хорошим сім'янином, а він — бабієм. Але у нас було дещо спільне — наша дисципліна на роботі та кодекс етики, де основним було не зробити нічого такого, що б заподіяло шкоду іншим. Я зрозумів, що кодекс етики базується не тільки на релігії. Це заохотило мене вдосконалити та укріпити власний кодекс — що є добро і що є зло, що я можу робити і що — ні.

Мій третій курс почався в маленькому будиночку, який придбали батьки Лені й дозволили нам жити у ньому безкоштовно. Він був далеко на околиці міста в оточенні фермерських господарств. Лені працювала секретаркою і заробляла лише 25 доларів на тиждень. Ми жили дуже скромно. Навчання тривало у звичному режимі. Через те, що я набув репутацію дуже хорошого студента, двоє моїх однокурсників, які раніше дивилися на мене з погордою, особливо на першому курсі, попросили допомогти їм із навчанням, щоб вони могли просунутися з третини курсу із найнижчою успішністю до третини з успішністю середньою або високою. Ці двоє приходили до нашого будиночка після уроків, а іноді на вихідні. Я допоміг їм подолати труднощі у деяких предметах, а також показав, як вчитися ефективніше, витрачаючи менше сил і маючи кращі результати. Я робив це безплатно, хоча один із цих студентів походив із дуже багатої сім'ї. Лені готувала їм закуски і напої, а інколи повноцінний обід чи вечерю, як зробила б будь-яка українка. Мене, однак, шокувало те, що одного разу сказав Том Ґордон, який походив із багатої родини: “Мені так подобається приходити до тебе. Ти реально допоміг мені з навчанням, а твоя дружина проявила таку гостинність. — Він продовжив: — Я хотів би запросити тебе до себе додому, — потім зробив паузу, почервонів і дуже збентежено промовив: — Але мої батьки не дозволять мені запросити тебе до нас”. Це вже вдруге я відчув, що деякі канадці, які належали до вищого класу, думали, що такі люди, як я, належимо до нижчої раси, навіть якщо можемо вчитись краще й мати кращі знання.

Четвертий навчальний рік почався в крихітній квартирці у підвалі. Будиночок, у якому ми жили раніше, розташовувався дуже далеко від міста. Ми не мали автомобіля. Було дуже важко мені добиратися до університету, Лені — на працю, а також кудись піти на вихідні. Ми вже самі платили за оренду квартири. Квартирка була дуже маленька: тісна кухня із маленьким столом, розрахованим лише на чотири особи, спальня з ліжком, яке ми витягали зі стіни на ніч і засували назад вдень. Спальня була настільки маленька, що коли спав з боку, дальшого від туалету, мусив іти по ліжку, щоб до нього дістатись. Час від часу до нас приходили гості й навіть деякі важливі люди, незважаючи на те, що тоді Лені була не дуже вправною кухаркою.