Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/74

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


риці, яка могла тестувати такі вироби й рекомендувати їх на отримання патенту. Це зробили швидко і того ж вечора ми влаштували свято з нагоди винаходу, запатентованого на моє прізвище. Те, що трапилось потім, показало мені, який наївний я був. У контракті з “Моріссон Брасс” було визначено, що ми повинні змінити тільки зовнішній вигляд клапана, а не поліпшити його функціонування. В принципі я міг би продати патент за велику суму грошей або підписати контракт із компанією “Моріссон Брасс” і отримувати авторський гонорар з кожного проданого клапана. Натомість я подумав: “Ну, я зробив цей винахід тільки тому, що працював по контракту з “Моріссон Брасс”. Тому передав патент компанії, що називається “за винагороду в сумі одного долара”. “Моріссон Брасс” стала заробляти десятки мільйонів доларів на рік на новому продукті. Я ж не отримав ані того долара, ані навіть листа-подяки. Все, що одержав — це посилений інтерес до того, як робляться винаходи. Через десять років я викладав у Женеві предмет, який називався “Креативність”. У ньому описувалися шляхи поліпшення креативності груп (сенектика) та окремих осіб з використанням біологічної аналогії, біоніки тощо.

Коли в університеті побачили, що я можу проводити експерименти і винаходити щось нове, то ще більше захотіли спокусити мене продовжити навчання і колись стати професором. Мені обіцяли дуже щедру стипендію, а мій улюблений професор Сміт запропонував мені робити дослідження й писати магістерську дисертацію з фотоеластики — нової галузі. Це був спосіб експериментального визначення розподілу напруг у різних виробах, таких як лопатки турбін або компресорів тощо. Існувала можливість математичного підходу до таких завдань, але комп'ютери були надто слабкими для розв'язання дуже складних рівнянь.

Для мене знову організували лабораторію. Я виготовляв предмети зі спеціального пластику, імітував дію сил, яких вони могли зазнавати у реальному середовищі, робив поляризовані фотографії цих предметів і отримував оптичний образ розподілу напруг. Іноді виходили дуже гарні фотографії, вони нагадували райдугу, яка в деяких місцях була вужча, ніж в інших. Тоді я брав простий складаний ножик, закругляв краї, де була найбільша стресова напруга, а тому небезпека поломки, й повторював експеримент, і — “Еврика!” З цією методою можна було виробити пружніші компресори або турбінні лопатки та інші складні речі.

Я мав скласти екзамени з трьох предметів, але заради цікавості записався також на курс аеродинаміки у спеціальному дослідному центрі