Сторінка:Havrylyshyn Zalyshajus ukrajincem.pdf/88

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


світу й мала дочірні компанії в різних країнах. Сподівалися, що хтось із менеджерів цієї компанії знатиме, що робити з групою. Президент “Алкана” також був дещо стурбований, але вирішив відправити групу до Кінґстона, Онтаріо, де я був директором дослідницького центру компанії. Таке рішення президента пояснювалось тим, що я багато знав про світ і тому зможу впоратися з групою. Замість детального пояснення всіх фаз виробництва алюмінію я направляв згадану групу до Арвайди, потім до інших заводів “Алкана”, щоб вони на свої очі побачили різні процеси й отримали необхідні пояснення від інженерів прямо на місцях. Раз на тиждень, по п'ятницях, я і моя покійна дружина, яка була добре освіченою людиною запрошували групу на вечерю до себе додому. Ми обговорювали з китайцями різні філософії, політичні та економічні системи, напрямки в еволюції людського мислення. Лідер групи мав писати щотижневі звіти про те, чого вони навчилися, представникові Комісії з природних ресурсів Китаю в Нью-Йорку та контактній особі з держдепартаменту США. В одному з таких звітів він написав: “Ми вивчаємо деякі речі про виробництво алюмінію, але, що важливіше, отримуємо ключі до розуміння світу”. Контактна особа з держдепартаменту надіслала копію звіту президенту “Алкана”, який був настільки вражений, що запросив мене прийти до його офісу наступного ж дня.

Коли я прийшов, містер Девіс сказав мені: “Пол, я хочу, щоб ти створив школу менеджменту, де б навчив наших молодших менеджерів того, чого навчив цих китайців”. — Я відповів: “Я нічого не знаю про менеджмент!” — Президент у свою чергу сказав: “Це не важливо, ти знаєш багато про світ і це саме те, чого маєш навчити наших молодших менеджерів. Вони знають багато про алюміній, але недостатньо про світ”.

Він не хотів продовжувати подальшої дискусії, заявивши: “Ти матимеш 300 000 доларів для початку. Коли буде потрібно більше, скажи — і все отримаєш. Можеш сам вирішити, де хочеш заснувати таку школу, чого навчатимеш в ній наших менеджерів і як ти це робитимеш”.

Я вирушив у “паломництво”. Спочатку відвідав Гарвардську бізнес-школу (ГБШ), яка вже мала репутацію у світі, провів там місяць, поспілкувався з різними професорами, але наприкінці місяця зробив висновок: “Я не хочу, щоб мій міжнародний інститут з менеджменту був інтелектуальним сателітом національної бізнес-школи, навіть якщо та має світову репутацію”. У ГБШ вони дивилися на світ тільки крізь призму американського досвіду. Наступним пунктом призначення мого паломництва у 1945 р. став Лондон, де я відвідав відому Лондонську школу економіки. Я був вражений школою, зробив багато нотаток, але, можливо, з певним