збігаються як із деякими сучасними віруваннями, так і окремими традиційними цінностями. Традиційна схильність до відданості й покірності у поєднанні з нинішнім уявленням про рівність забезпечує, по суті, надійну основу взаємин співпраці, принаймні у групах і спільнотах, з якими особа себе тісно пов'язує. Основна мета змін у цінностях полягала б у тому, щоб надати особам дещо більшої незалежності, тобто відчуття меншої невіддільності від колективної сутності. Після всього стало можливим втілення гасел “нехай розцвітають сто квіток” і “нехай сперечаються сто шкіл думок”[1] без спроби придушити одна одну. Таким чином, можна було б послабити тиск на кожного у пристосуванні його думок і поведінки до офіційних стандартів, не впадаючи в протилежні крайності самовпевненості й користолюбства, що досягаються суперницьким, конфліктним шляхом.
Таке часткове надання особистих свобод потребує уникнення серйозних розбіжностей і напруженості, оскільки протягом останніх десятиліть посилилося почуття національної ідентичності й згуртованості, незважаючи на те, що й далі існують мовні, а на периферії — етнічні суперечності.
Чи можливий перехід від нинішнього унітарного типу політичного правління до консенсуального? В далекій перспективі, можливо, так і буде. За величезної кількості населення, серйозних суперечностей між регіонами, навряд чи можливі повна однорідність і однаковість підходів. Геніальні люди, подібні Мао, наділені сильною волею, даром передбачення і, відтак, особистою владою, здатною мобілізувати і вести таку могутню націю, не створюються, вони часом з'являються. Інший геній, можливо, не з'явиться протягом тривалого часу. Навіть за життя Мао виникали очевидні розбіжності у поглядах і боротьба за владу в партійній ієрархії. Існує потреба і, напевно, можливість розвивати систему, в якій дедалі більше людей брали б участь у розробленні рішень на вищому рівні, переважно шляхом узгодження, а не за принципом “виграв - втратив”. Це швидше викликало б глибоке почуття спільної відповідальності, ніж наявність фракцій, що розставляють одна одній політичні пастки. Система колегіальної влади дозволила б регіонам мати неоднаковий поступ і різні пріоритети, іншими словами, це дозволило б краще справитися з неоднорідністю, яка неминуча у країні
- ↑ Mao Zedong, speech in Peking, 27 February 1957.
