ня або навіть потурання своїм бажанням завдяки наявності величезних просторів, природних багатств і здебільшого сприятливого клімату. Звертання до кальвіністських принципів (“ви можете робити все, що не приносить вам радощів”), добровільне підпорядкування вищим цілям і, таким чином, кооперативні або колективістські цінності не є справою завтрашнього дня.
Не здаються легкими також різкі зміни економічної системи. Навряд чи має успіх у Бразилії справді адміністративно-командний тип економіки при суспільній власності на засоби виробництва. Вона не сумісна з експресивним, діяльним і підприємливим характером багатьох бразильців. Це скоротило б прямі іноземні інвестиції, що відіграють важливу роль у стимулюванні розвитку бразильської економіки; змістило б акценти у зовнішній торгівлі й зумовило б її швидку переорієнтацію на нові ринки. Нарешті, нав'язування таких змін і дотримування необхідної дисципліни потребувало б навіть жорсткішого політичного режиму, ніж існуючий. Це нагадувало б натягування важкої вологої ковдри на сонячну Бразилію.
Що можна сказати про характер її політичного правління? Здійснюється тиск з метою швидкого відновлення демократії типу противаги, коли партії борються за владу, але перспективи невтішні. Такого може й не бути, а якщо це навіть і станеться, то, напевно, триватиме недовго. Враховуючи дуалізм бразильської економіки і суспільства та зазначений тиск, підсилений перспективами модернізації, правління типу противаги різко розмежувало б населення, вело б до серйозних розбіжностей і вибуху у вигляді революції або ще одного воєнного перевороту. Чи залишається поновлення воєнного режиму єдиним шляхом стримування тиску, доки темпи індустріалізації не перевищать темпи приросту населення? Можливий інший варіант — поступове залучення до наявної структури влади людей з різною політичною орієнтацією і створення коаліційного типу правління, обминаючи стадію політичного розвитку з владою типу противаги.
Щоб запобігти перетворенню коаліційного уряду в увіковічену владу олігархії, уряд мусить обиратися парламентом та бути перед ним підзвітним. Для подальшого гарантування демократичних свобод (свободи слова, зібрань, правового захисту), забезпечення гармонії між урядом і населенням слід було б частіше вдаватися до референдумів. З метою віднов-
