Оцінка ефективності політичного правління пов'язана зі складністю і важливістю, ілюзорністю і необхідністю, вона — предмет пристрасних захоплень, який є мало придатним для об'єктивного раціонального аналізу. У сучасному світі, в якому швидко зростає кількість освічених і політично свідомих людей, політичні системи викликають дедалі більше критичних оцінок і реакцій відверто висловлюваних або завуальованих.
Немає загальноприйнятної політичної моделі, а тому неможливо створити систему критеріїв, за допомогою яких вдалося б оцінити усі типи політичного правління. Оцінки мають відносний характер. Позитивна оцінка системи базується на уявленнях про те, що є правильним і справедливим. Однак важко погодитися з твердженням, що кожний тип політичного правління оцінюється з власних позицій. Численні прагнення людини не знають державних кордонів, оскільки походять власне з її природи. Вкрай необхідні певні спільні критерії. Однак перш ніж аналізувати такі критерії і показники, слід розглянути основні виміри політичного правління.
Витоки влади та її доступність. Витоки влади включають силу, доведену компетентність можновладців і волю народу, виявлену під час виборів.
Головні цілі. Офіційні й реальні цілі не завжди збігаються. Ними можуть бути: служіння інтересам можновладців, певних вузьких соціальних верств (багатих або впливових), нації в цілому або “найбільше благо для переважної більшості”.
Способи використання влади. Вони охоплюють широкий спектр підходів від пристосування до панівної ідеології, конституції, законів, проголошених намірів через прагматичне врахування конкретних ситуацій до відвертого свавілля й навіть примх. Частково залежно від способів використання влади, процес розроблення політичних рішень може бути відкритим і передбачливим, прихованим і суперечливим. Існує три основних способи використання влади (досягнення бажаних результатів):
- примус, нав'язування;
- переконання, освіта;
- реагування на ініціативи і потреби.
Як правило, на практиці ці три способи комбінуються. Слід зазначити, що переважання першого асоціюється з диктатурою, а останнього — з прямою демократією.
