і людини, більш прийнятної для Путіна. Економіка й далі працює більш-менш нормально, але демократія зазнає тиску, особливо після того, як Медведчук стає головою адміністрації Кучми. Вбивство Ґонґадзе, плутанина довкола цієї справи, скандали навколо продажу зброї — все це “темна доба” режиму Кучми–Медведчука. У суспільстві зростає незадоволення, особливо у західних і центральних областях, організовуються демонстрації “Україна без Кучми”, що супроводжуються побиттям та арештами демонстрантів.
Осінь 2004 року. Наближаються президентські вибори. Кучма не може змінити Конституцію і висунути свою кандидатуру на третій термін. Головними кандидатами стають Янукович із “благословення” Кучми та за нахабної підтримки Путіна, і Ющенко, який має підтримку більш свідомих, демократичних, патріотичних, проєвропейських громадян. Янукович, однак, має “адміністративні ресурси”, підтримку потужних олігархів, більшості виборців у східних та південних областях і, особливо, проросійських виборців. Явне зловживання адміністративними ресурсами, фальсифікація результатів і спроба отруєння Ющенка (хто його організував?) загострюють настрої у суспільстві. Політична напруга підноситься. Молода політична організація “Пора” готувалася до демонстрацій, і реакція народу була швидкою і спонтанною. Тисячі, а опісля сотні тисяч людей з найвіддаленіших куточків України приїздять до Майдану Незалежності й починається Помаранчева революція.
Помаранчева революція — це одна з найважливіших, найшляхетніших подій в історії України. Це був високий рівень моральних вимог — правди і свободи, це була дисципліна, турбота про інших, взаємодопомога, пісні, квіти, а не каміння для спецохоронців і транспортованих із Донецька хуліганів. За весь час революції не було жодної людської жертви. Такої мирної революції в історії людства, мабуть, не було. Україна стає епіцентром уваги цілого світу. Тільки Росія і деякі країни-диктатури спостерігали за подіями в Україні скептично або зі страхом.
Не зважаючи на приналежність до різних політичних сил, Ющенко, Тимошенко й Мороз стоять пліч-о-пліч на імпровізованій сцені на Майдані Незалежності. Тільки один дисонанс у цій “симфонії свободи” — багато непотрібних і нереалістичних
