тентна праця в рамках нової політики сусідства, яка дає великі можливості наближення і на яку в ЄС є великі фонди. Тільки від нашої праці залежить, скільки цих фондів ми зможемо дістати на життєдайну трансформацію в усіх сферах. Нам потрібно на пряму працювати із законодавчими і виконавчими органами країн-членів ЄС, особливо ключових держав-членів, себто Німеччини, Франції, Великобританії, Італії. Особливо інтенсивно треба працювати з державами, які на черзі стати головами ЄС. Злочинно залишати посольства України без послів, як то сталось у Франції та інших важливих державах. Як можемо розраховувати на їхню підтримку нашого членства, коли дипломатичні стосунки з ними перебувають на нижчому рівні, ніж із багатьма бідними неєвропейськими країнами?
І ще одне правило. Не покладаймося на Польщу як нашого єдиного адвоката у справі членства в ЄС. Польща справді щирий і важливий партнер України. З нею треба зберігати якнайкращі відносини. Але саме Польща, принаймні частково, викликала “втому” ЄС своїми агресивними вимогами під час переговорів про членство, більш лояльним ставленням до США, ніж до ключових держав ЄС (Франції, Німеччини), у конфліктах на Близькому Сході Польща вже навіть використала своє право вето. Наше представництво в ЄС цю ситуацію добре розуміє. Нам потрібно за щиросердної підтримки Польщі вивчати позитиви і негативи її спілкування з ЄС, але працювати напряму — з Радою міністрів, Комісією та всіма країнами-членами і якнайшвидше гармонізувати наші закони із законами співдружності.
Після недавнього вступу в СОТ в економічній сфері дуже потрібна адаптація різних секторів до більш відкритих внутрішнього і зовнішніх ринків. Для цього потрібно ефективніше поширювати інформацію про потреби, умови різних ринків на зразок того, як це робило японське Міністерство міжнародної торгівлі й промисловості. Потрібні тимчасові пільги для деяких секторів, поширення торговельних представництв на головних ринках експорту і в країнах-постачальниках ключових сировинних матеріалів, продуктів та послуг.
Потрібно зберегти в Україні природні монополії (пошта, залізниця) і кілька стратегічних підприємств у державній власності, але з професійними, а не політичними радами директорів (не тільки спостережними радами) і професійним управлінням та менеджментом. Треба змінювати структуру економіки
