сил, посилення чвар і, отже, до перетворення потенційно корисної суспільної енергії на зайве політичне напруження. Цей процес справедливо можна назвати соціально-політичною ентропією. У кінцевому підсумку він стає інституціоналізованим, законним і навіть доброчесною руйнацією влади (тобто здатністю до дії, до вдосконалення).
Заслуговують на увагу очевидні процеси: аби бути обраним, слід апелювати до виборців. Найлегший шлях досягнення мети — критика можновладців за неефективність їхньої діяльності, неспроможність, безчесність, корупцію і порочність, а з іншого боку — обіцянки “задовольнити” те, чого бажають і “гідні” виборці, за допомогою кращих програм, більшої порядності, ефективнішої організації, кращого управління. Спосіб створення тиску полягає в тому, щоб перебільшувати, прикрашати, збурювати пристрасті й сподівання населення. Система перетворюється на політичну біржу, де влада може перейти до тих, хто пропонує найвищу ціну. Коли опозиція приходить до влади, ролі змінюються, а процес триває. Задовольнити сподівання значно важче, ніж їх породити. В результаті виникають розчарування, зростає тиск на тих, хто при владі, і т. д. Щоб залишитися при владі, слід підтримувати популярність серед виборців. Подальші дії мотивуються більше бажанням виграти наступні вибори, ніж максимальним суспільним благом. Скорочується відтинок часу на прийняття політичних рішень. Недооцінюються наслідки на далеку перспективу, меншого застосування знаходять раціональні заходи, і в результаті основні проблеми можуть залишатися нерозв'язаними. У зв'язку з цим дуже красномовною є нинішня нездатність справитися з інфляцією у суспільствах, де популярність — необхідна умова перебування при владі.
Періодичні вибори покликані також діяти як протиотрута щодо “корупції влади”, різновид політичних циклів очищення, спосіб дезінфекції системи. Проте це викликає переривчастість, час від часу зміни політичного курсу, а як наслідок — зайві витрати енергії і уповільнення суспільного прогресу.
Формі політичного правління типу противаги притаманні й інші риси, які є сумнівними. В окремих випадках правило більшості означає, що можна досить чисельну меншість ошукати і за законом нав'язати їй свою волю. Такі меншості можуть відчувати втрату опори в суспільстві, відчуження від нього, що може викликати відповідну руйнівну поведінку, зокрема масові страйки або навіть насильство. З іншого боку,
