Сторінка:HawrylyshynMaps.pdf/67

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

клад, в Японії, де основну частину капіталу позичають банки, свідчить, що фінансові інституції можуть збирати і об'єднувати малі заощадження у досить великі суми на інвестиційні цілі. Отже, концентрація капіталу у приватних руках не є обов'язковою передумовою накопичення капіталу. Головними реформами, що мали за мету подолання негативних наслідків концентрації багатства, передбачалося прогресивне оподаткування доходів і спадщини, яке більше сприяє процесові розпорошення власності, аніж прогнозованій її концентрації. По обидва боки Атлантичного океану ще існують підприємства могутніх сімей-власників. Проте вони швидше стали винятком, аніж правилом. Домінуючою реальністю є широке розпорошення власності. Це зумовило докорінну зміну ролі власності у системі вільного підприємництва. Розпорошення через володіння акціями поступово послабило здатність акціонерів здійснювати прямий контроль над засобами виробництва. Фактично рішення про те, що виробляти, для яких ринків, шляхом якого поєднання ресурсів і як розпоряджатися прибутками, належить нині професіоналам, менеджерам підприємств, які не є їхніми власниками. Інституціоналізація власності через пенсійні фонди просунула цей процес ще на один крок вперед. Пряме володіння акціями, зрештою, дозволяє акціонерові розпоряджатися своєю часткою в разі невдоволення результатами або виходячи зі своєї оцінки сучасного курсу і перспектив, отже, це і є спосіб непрямого впливу на управління. Право на пенсію не дає подібних привілеїв. Члени правління і менеджери фондів, які діють від імені їхніх (фондів) справжніх власників, ними однак не контролюються.

Останнім часом виникли нові обмеження прав власників, а потім і менеджерів. Групи людей у суспільстві, яких хвилює діяльність того чи того підприємства, утворювали виборчі округи і проголошували “права на право власності”, щоб впливати на управлінський апарат підприємства просто тому, що їх стосується його функціонування.

Все це розкриває зміст твердження “власність без влади і влада без власності”. З часом змінилися основи влади, право розпоряджатися ресурсами. Спершу влада походила від власності. Цей період можна було б назвати ерою “промислової аристократії”. Потім влада змістилася в бік компетентності, технічної здатності забезпечувати економічно ефективне використання ресурсів. Це, все ще домінуюче становище, можна було б назвати ерою менеджерів — “професіональної мерито-