Сторінка:HawrylyshynMaps.pdf/81

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

необхідні реформи. Разом з тим здійснено і спробу виділити напрямок її розвитку. Результати наведені у табл. 4.

Перша ознака адміністративно-командної системи — орієнтація на максимізацію виробництва продукції. Позаяк комунізм визначався як кінцева мета, реалізація фундаментального принципу “кожному за потребами” вимагала спершу створення бази матеріального достатку. Творці цієї системи вбачали найкращий шлях її організації в наданні кожному економічному об'єктові точного кількісного завдання щодо виробництва продукції. Максимізація прибутків розглядалась як засіб експлуатації робітників, а тому вважалась ідеологічно неприйнятною. Отже, замість оцінювання діяльності підприємств і управління ними за створеним прибутком визначалося виконання (або перевиконання) планів виробництва продукції за обсягом і в результаті отримували “показник успіху роботи”.

Такий спосіб оцінювання діяльності підприємств веде до викривлень. Існує безліч шляхів максимізації виробництва продукції через надмірні витрати капіталу, праці, сировини або нераціональне використання обладнання. Викривлення можуть бути особливо значними, якщо продукція не має єдиної провідної характеристики або стандарту якості. Наприклад, можна виробляти заплановану кількість водопровідних кранів, використовуючи нестандартні матеріали і робочу силу низької кваліфікації, в такому разі крани швидше за все працюватимуть ненадійно, потребуватимуть частих ремонтів або вийдуть із ладу. Необхідну кількість дахового заліза можна швидше виготовити, використовуючи дедалі більше прокатних станів, шляхом надмірного витрачання прокату, а отже, витрат сировини, виконуючи марну роботу лудіння заліза чи застосовуючи дорожче обладнання й більше робочої сили. З кількісними завданнями пов'язана інша трудність: оскільки планові органи встановлюють обсяги виробництва, одержавши від підприємств показники їхніх виробничих потужностей, цілком природнім є потяг до заниження цих показників, аби одержати занижені планові завдання. Це веде до тривалих уточнень планів і навіть досягнення “домовленостей” між різними заінтересованими органами і тими, які визначають плани, що можуть бути заниженими або завищеними порівняно з фактичними виробничими потужностями і наступним неоптимальним використанням засобів виробництва й ресурсів.

Цей внутрішній недолік системи викликав серйозну критику і спроби виправити становище. На перших порах це досягалося