бажані інвестиції, шляхом надання великих кредитів з низькими процентними ставками і ставити перешкоди інвестиціям, що вважалися небажаними чи то в певній галузі, чи то в певній місцевості, за допомогою встановлення кредитів надто дорогих або таких, що важко одержати.
Кінцева мета ринкового соціалізму — забезпечення робітничого самоуправління. Отже, першопричина, що лежить в основі структури цієї економічної системи, соціополітична за своїм характером. Основний поштовх до змін пов'язаний з труднощами узгодження державних інтересів з інтересами автономних робітничих колективів. Для забезпечення місцевої самостійності й автономності підприємств відбувається пошук компромісу між централізованим управлінням і децентралізацією. Основна дилема і конфлікти виникають між ідеологічно бажаним і економічно ефективним, між повним політичним контролем і робітничим самоуправлінням.
Якщо не брати до уваги політичні міркування, певну соціальну ціну й визначати функціонування ринкового соціалізму лише економічними показниками, результат може бути цілком позитивним. Цю систему запроваджено у складних умовах. Югославія — це федерація, в якій представлено різні нації, мови та релігії. Її складові частини мають різне історичне минуле. Так, над однією частиною країни століттями панували турки, а над іншою — австро-угорці.
Отже, республіки, що входять до складу Югославії, окрім мовних і релігійних відмінностей, також різняться ступенем економічного і політичного розвитку. У країні є економічно високорозвинута, навіть вишукана Словенія і бідна та відстала Чорногорія. Югославія не має особливо багатих природних ресурсів. Рівень професіональної майстерності населення залишався низьким. Попри все це в Югославії спостерігалися досить високі темпи економічного зростання. Це було досягнуто без значної зовнішньої допомоги, оскільки Югославія обстоювала свою незалежність віч-на-віч із Радянським Союзом і мала тільки скромну підтримку від західних країн.
Бажання і здатність експортувати з Югославії до країн Західної Європи істотну частку надлишкової робочої сили стали важливою умовою її відносного економічного успіху. Часом понад десять відсотків її робочої сили працювало за кордоном. Це істотно скоротило витрати на допомогу безробітним і частково зайнятим, викликало великий потік грошових переказів від югославських робітників із-за кордону,
