До історії експедиції Філарета Колесси на Наддніпрянську Україну
17
Кравченка і ті думи, які може репродукувати їх знавець — вчитель Миргородської школи промислового хисту — Сластьон" [8, с. 316]. Записано ж було значно більше.
Однак Ф. Колесса хоч і зробив понад заплановане, але записав далеко не все, що було варте уваги і потребувало негайної фіксації. Фактично збирач мав у своєму розпорядженні записи здебільшого з Полтавщини. Тоді як ще при первинному обговоренні проекту йшлося про охоплення музично-етнографічним дослідженням усіх територій, де була розвинена кобзарсько-лірницька традиція. Тож збирацьку роботу необхідно було продовжити і наступного 1909 року. Але, як виявилося, виділених грошей явно забракло навіть на завершення поточного проекту. Окрім уже оплачених експедиційних видатків, необхідно було відшукати кошти на гонорар Ф. Колессі за транскрибування та підготовку вже зібраних матеріалів до друку. Грошей не було і для оплати самого видання. Леся Українка змушена була негайно розпочати пошук нового спонсора. Втім, лише Микола Аркас, знаний український історик, композитор та меценат, щиро відгукнувся на листа Лесі Українки. Він, незважаючи на власні фінансові труднощі, пообіцяв організувати таку допомогу, але, на жаль, невдовзі раптово помер [35, с. 544].
Відтак Лесі Українці довелося шукати інших шляхів, щоби кобзарсько-лірницькі рецитації, які зібрав на Полтавщині Ф. Колесса, доповнити також і матеріалами, схопленими "в Харківщині і Чернігівщині" [35, с. 257], а відтак, усі ці матеріали транскрибувати й опублікувати. Вона навіть запропонувала ЕК НТШ взяти на себе організацію наступної експедиції та використати для цього 100 рублів, які залишилися із пожертви [35, с. 256-257]. Однак ця "оферта" так і повисла в повітрі[1].
Але недостатність коштів не спинила сподвижників. Окрім того, успішний почин галицького фольклориста заохотив до продовження праці. По від'їзді Ф. Колесси з Миргорода О. Сластьон, відмовившись від будь-яких гонорарів, перейняв його справу. Впродовж 1908-1910 років він списав репертуар ще семи народних виконавців, у тому числі кобзарів Степана Пасюги, Петра Древченка, Івана Кучеренка з Харківщини, лірників Івана Скубія, Семена Говтваня, співців-сліпці Остапа Калного й Олександра Гришка з Полтавщини. Також доповнив уже зроблені записи від П. Кравченка та М. Кравченка (від останнього зокрема зафіксував думи "Про удову та синів" і "Плач невольників — II"), а ще наспівав на фонограф дещо зі свого репертуару. О. Сластьон, скориставшись методикою запису думних рецитацій Ф. Колесси, деякі думи також схопив фрагментарно.
Згодом близько 40 фонографічних валиків із кобзарсько-лірницьким співом він переслав Ф. Колессі до Львова трьома пакунками (відомо, що у першому пакунку було 12, а у другому — 16 валків), додавши також тексти рекордованих дум та короткі життєписи народних виконавців.
- ↑ Найімовірніше, що одним із завдань, яке мала вирішити фольклористична експедиція Осипа Роздольського влітку 1914 року на Чернігівщину був запис на фонографічні валики власне чернігівських дум. Із цим завданням збирач фактично впорався, рекордувавши на фоноциліндри думу "Про вдову" від чернігівських лірників. На жаль, незважаючи на те, що ці валики збереглися та знаходяться сьогодні в архіві Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка, записи є вкрай поганими, фактично чути лише окремі звуки.
