Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1058

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1054

Книга пророка Єзекіїля 22, 23

о́ливо в сере́дині го́рна, жу́желицею срі́бла сталися.

 19 Тому так говорить Господь Бог: За те, що всі ви стали жу́желицею, тому ось Я позбираю вас до сере́дини Єрусалиму.

 20 Як збирають срі́бло, і мідь, і залізо, і о́ливо, і цину до сере́дини го́рна, щоб дмухати на нього огнем, щоб розтопи́ти, — так зберу́ у Своїм гніві та в люті Своїй, і покладу́, і розтоплю́ вас!

 21 І позбираю вас, і дмухну́ на вас огнем Свого гніву, і ви будете розто́плені в сере́дині його.

 22 Як розто́плюється срібло в сере́дині го́рна, так бу́дете розто́плені ви в сере́дині його, і пізна́єте, що Я, Господь, вилив гнів Свій на вас!“

Ізраїль — земля, дощем не поли́тая

 23 І було мені слово Господнє таке:

 24 „Сину лю́дський, скажи до неї: Ти земля неочи́щена, у дні гніву доще́м не поли́тая!

 25 Змо́ва її пророків серед нього, як реву́чий лев, що здо́бич шматує: жеру́ть душу, маєток та багатство забирають, прибі́льшують уді́в її в сере́дині її.

 26 Священики її ламають Зако́на Мого, і зневажаю́ть Мої святощі, не розрізняють між святим та несвятим, і не оголошують різни́ці між нечистим та чистим, і від субіт Моїх закривають свої очі. І був Я знева́жений серед них.

 27 Князі́ її в сере́дині її, немов ті вовки́, що здо́бич шмату́ють, щоб розливати кров, щоб губити ду́ші ради ко́ристи.

 28 А пророки її все замазують болотом, бачать марно́ту, і чару́ють собі неправдою, вони кажуть: „Так говорить Господь Бог“, а Господь не говорив.

 29 Наро́ди Кра́ю тиснуть у́тиском та грабують грабунком, а вбогого та бідака́ гно́блять, а чужи́нця тиснуть у безправ'ї.

 30 І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загоро́ду, і став би в ви́ломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, — та Я не знайшов!

 31 І Я вилив на них Свій гнів, огнем пересе́рдя Свого повигу́блював їх, їхню дорогу Я дав на їхню го́лову, каже Господь Бог“.

Притча про Ого́лу й Оголи́ву

23 І було мені слово Господнє таке:

 2 „Сину лю́дський, були собі дві жінки, до́чки однієї матері.

 3 І чинили вони в Єгипті розпусту, у своїй мо́лодості чинили розпусту, — там почавлені їхні гру́ди, там зама́цані їхні пе́рса дівочі.

 4 А їхні іме́на: Ого́ла — старша та Оголи́ва[1] — сестра її. І стали вони Мої, і породили синів та дочо́к. А їхні іме́на: Самарія — Огола, а Єрусалим — Оголи́ва.

 5 І стала розпусною Огола, бувши Моєю, і кохалася з своїми коха́нцями, з асирі́янами, хто був їй близьки́й,

 6 що їхнє убра́ння — блаки́ть, намісники та заступники вони, усі вони — юнаки́ вродли́ві, ве́ршники, що гарцюють на ко́нях.

 7 І дала вона свою розпусту їм, що всі вони добі́рні Ашшу́рові[2] сини, і всіма́, яких кохала, і всіма́ своїми божка́ми була вона занечищена.

 8 Та не відкида́ла вона своєї розпусти й від єги́птян, бо вони лежали з нею в її мо́лодості, і вони стискали дівочі її пе́рса, і виливали свою розпусту на неї.

  1. Огола — намет, Оголива — намет мій у ній.
  2. Ашшур — Асирія, асиріяни.