Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1122

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1118

Книга пророка Осії 7, 8

що напа́лювати перестає́, як тісто замісить та вкисне воно.

 5 У святко́вий день нашого царя похворі́ли князі́ від жа́ру вина, і він простяг до насмі́шників руку свою.

 6 Бо їхнє ну́тро, як піч, у них пала́є їхнє серце: всю ніч спить їхній гнів, а на ра́нок горить, як палю́чий огонь.

 7 Вони́ всі гаря́чі, як піч, і су́ддів своїх пожира́ють. Усі царі їхні попа́дали, між ними ніко́го нема, хто б кли́кав до Мене.

 8 Змішався Єфрем із наро́дами, Єфрем став млинце́м, що печеться непереве́рнений.

 9 Його силу чужі пожирають, та про те він не знає, вже й воло́сся посивіло в нього, а того́ він не знає.

 10 І гордість Ізраїля свідчить на нього, і до Господа, Бога свого вони не верта́ються, і не шукають Його у всім цім.

 11 А Єфрем став, як голуб, — нерозумний, немудрий: закликають в Єгипет, а йдуть в Асирію.

 12 Як пі́дуть вони, розтягну́ Свою сітку над ними, — стягну їх додолу, мов птаство небесне, — за злобою їхньою Я їх караю.

 13 Горе їм, бо від Мене вони відійшли́, погу́ба на них, бо повстали вони проти Мене! Хоч Я викупив їх, та вони проти Мене говорять неправду.

 14 І вони в своїм серці не кличуть до Мене, як виють на ло́жах своїх, точать сварку за хліб та вино, і відступають від Мене.

 15 А Я їх картав, їхні раме́на зміцняв, а вони зло на Мене заду́мують.

 16 Вони наверта́ються, та не до Всевишнього, стали, немов той обма́нливий лук. Упадуть від меча їхні князі́ за гордість свого язика́, — це їхня нару́га в єгипетськім кра́ї!

Забули про свого Творця

8 Рога до уст своїх, та й засурми́: на дім Божий спадає неначе орел, бо переступили вони заповіта Мого́, і на Зако́на Мого повстали.

 2 До Мене взивають вони: „Мій Боже, познали Тебе ми, Ізраїлю!“

 3 Покинув Ізраїль добро́, — ворог його пожене́!

 4 Вони ставлять царя, але́ не від Мене, вони князя ставлять, але Я не знаю! Вони з срі́бла свого та із золо́та свого божків наробили собі, щоб загинути, —

 5 відкинув теля твоє Я, Самаріє! Мій гнів запали́вся на них, —