Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1403

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

1399

Послання св. ап. Павла до римлян 11

 2 Не відкинув Бог наро́да Свого́, що його перше знав. Чи ви не знаєте, що гово́рить Писа́ння „про Іллю“, як він ска́ржиться Богові на Ізраїля, кажучи:

 3 „Господи, вони повбивали пророків Твоїх, і Твої же́ртівники поруйнували, і лишився я сам, і шукають моєї душі“.[1]

 4 Та що каже йому Божа відповідь: „Я для Себе зоставив сім тисяч мужа, що перед Ваа́лом колін не схилили“.

 5 Також і тепе́рішнього ча́су залиши́вся останок за ви́бором благодаті.

 6 А коли за благода́ттю, то не з учинків, інакше благода́ть не була́ б благода́ттю. А коли з учинків, то це більше не благода́ть, інакше вчи́нок не є вже вчинок.

 7 Що ж? Чого Ізраїль шукає, того не оде́ржав, та оде́ржали ви́брані, а останні затверді́ли,

 8 як написано: „Бог дав їм духа засипа́ння, очі, щоб не бачили, і ву́ха, щоб не чули, аж до сього́днішнього дня“.

 9 А Дави́д каже: „Нехай станеться стіл[2] їхній за сітку й за па́стку, і на спокусу, та їм на заплату;

 10 нехай потемні́ють їхні очі, щоб не бачили, хай наза́вжди зігне́ться хребе́т їхній!“

Спасі́ння поган

 11 Тож питаю: Чи ж спіткну́лись вони, щоб упасти? Зо́всім ні! Але з їхнього зане́паду — спасі́ння поганам, щоб ви́кликати за́здрість у них.

 12 А коли їхній зане́пад — багатство для світу, а їхнє упоко́рення — багатство поганам, — скільки ж більш повнота́ їхня?

 13 Кажу́ бо я вам, поганам: через те, що я апо́стол поганів, я хвалю́ свою службу,

 14 може як викличу за́здрість у своїх за тілом, і спасу́ де́кого з них.

 15 Коли ж відки́нення їх — то прими́рення світу, то що́ їхнє прийняття́, як не життя з мертвих?

 16 А коли святий пе́рвісток, то й тісто святе; а коли святий корінь, то й ві́ття святе.

 17 Коли ж деякі з галу́зок відломи́лися, а ти, бувши дике оливне дерево, прищепи́вся між них і став спільнико́м то́вщу оли́вного ко́реня,

 18 то не вихваляйся перед галу́зками; а коли вихваля́єшся, то знай, що не ти носиш кореня, але корінь тебе.

 19 Отже скажеш: „Галу́зки відломи́лися, щоб я прищепи́вся“.

 20 Добре. Вони відломились невірством, а ти тримаєшся вірою; не величайся, але бійся.

 21 Бо коли Бог природних галу́зок не пожалував, то Він і тебе не пожа́лує!

 22 Отже, бач до́брість і суво́рість Божу, — на відпалих суворість, а на тебе до́брість Божа, коли перебу́деш у до́брості, коли ж ні, то й ти бу́деш відтя́тий.

 23 Та й вони, коли не зоста́нуться в невірстві, прище́пляться, бо має Бог силу їх знов прищепи́ти.

 24 Бо коли ти відтя́тий з оливки, дикої з природи, і проти природи заще́плений до доброї оливки, то скільки ж більше ті, що природні, прище́пляться до своєї власної оливки?

Бог наверне Свій наро́д

 25 Бо не хо́чу я, браття, щоб ви не знали цієї таємниці, — щоб не

  1. Шукати душу — чигати на кого, бажати вбити. Пор. Мт. 2. 20. Тут душа — життя.
  2. Грецьке τράπεζα — стіл для їди, їжа.