Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/1430

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

1426

Друге послання ап. Павла до коринтян 6, 7

Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння!

 3 Ні в чому ніякого спотика́ння не робимо, щоб служі́ння було бездога́нне,

 4 а в усьому себе виявляємо, як служи́телів Божих, у великім терпінні, у скорбо́тах, у бідах, у тісно́тах,

 5 у вда́рах, у в'язницях, у ро́зрухах, у пра́цях, у недосипа́ннях, у поста́х,

 6 у чи́стості, у розумі, у ла́гідності, у до́брості, у Дусі Святім, у нелицемі́рній любові,

 7 у слові правди, у силі Божій, зо зброєю праведности в прави́ці й ліви́ці,

 8 через славу й безчестя, через га́ньбу й хвалу́, як обманці, але ми правдиві;

 9 як незнані, та по́знані, як умираючі, та ось ми живі; як ка́рані, та не забиті;

 10 як сумні, але за́вжди веселі; як убогі, але багатьох ми збага́чуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо.

 11 Уста наші відкрились до вас, кори́нтяни, серце наше розши́рене!

 12 У нас вам не тісно, але тісно вам у ваших серцях!

 13 Такою ж відплатою — говорю́, немов дітям — розширені будьте й ви!

 14 До чужого ярма́ не впрягайтесь з невірними; бо що спільного між праведністю та беззако́нням, або яка спільність у світла з те́мрявою?

 15 Яка згода в Христа з белійяа́ром? Або яка частка вірного з невірним?

 16 Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами? Бо ви храм Бога Живого, як Бог прорік: „Поселюсь серед них і ходитиму, і буду їм Богом, — а вони бу́дуть наро́дом Моїм!

 17 Вийдіть тому́ з-поміж них та й відлучі́ться, — каже Госпо́дь, — і не торкайтесь нечистого, — і Я вас прийму́,

 18 і буду Я вам за Отця, а ви за синів і дочо́к Мені бу́дете, — говорить Господь Вседержи́тель!“

Тішуся я, що можу покластись у всьому на вас!

7 Отож, мої любі, мавши ці обі́тниці, очистьмо себе від усякої не́чисти тіла та духа, — і творімо святиню у Божім страху́!

 2 Дайте місце для нас! Ми ніко́го не скривдили, ніко́го не зіпсували, нікого не ошука́ли!

 3 Говорю́ не на о́суд, бо я перед тим був сказав, що ви в серцях наших, щоб нам із вами чи померти чи жити.

 4 У мене велика сміли́вість до вас, велика мені похвала́ з вас, я повний потіхи, збагачаюся радістю при всякому нашому горі.

 5 Бо коли ми прийшли в Македо́нію, тіло наше не мало спочинку нія́кого, у всьому бідуючи: назовні — бої, страхіття — всере́дині.

 6 Але Бог, що тішить прини́жених, потішив нас при́ходом Тита,

 7 і не тільки його прибуття́м, а й поті́шенням, що ним він потішився з вас, коли розповідав нам про вашу журбу́, про ваш смуток, про вашу горли́вість до мене, так що я більше тішився.

 8 Коли я й засмутив вас листом, то не каюся, хоч і каявся був, бо