Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/347

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

343

Перша книга Самуїлова 1


Перша книга
Самуїлова[1]

Народження Самуїла

1 I був один чоловік із Раматаїм-Цофіму, з Єфремових гір, а ім'я́ йому Елкана, син Єрохама, сина Ілі́я, сина Тоху, сина Цуфа, єфре́млянин.

 2 А він мав дві жінки, — ім'я́ одній Анна, а ім'я другій Пеніна. І були в Пеніни діти, а в Анни дітей не було́.

 3 А той чоловік рік-у-рік ходив із свого міста до Шіло́, щоб вклонятися та прино́сити жертви Господу Савао́ту. А там два Ілі́єві сини, — Гофні та Пінхас, були священиками для Господа.

 4 І як бував той день, і Елкана приносив жертви, то він давав своїй жінці Пеніні й усім синам її та до́чкам її частини,

 5 а Анні давав частину подвійну, бо любив її. Та Господь замкнув її утро́бу.

 6 А її супе́рниця розпалювала їй гнів, щоб докучати їй, бо Господь замкнув її утро́бу.

 7 І так робив він рік-у-рік, коли вона вхо́дила до Господнього дому, а та так гніви́ла її. І вона плакала й не їла.

 8 І сказав їй чоловік її Елкана: „Анно, чого ти плачеш і чому́ не їси? І чого сумне́ твоє серце? Чи ж я не ліпший тобі за десятьох синів?“

 9 І встала Анна по їді та по питті в Шіло́, а священик Ілі́й сидів на стільці при бічно́му одві́рку Господнього храму.

 10 А вона була ско́рбна духом, і молилася до Господа та плакала гірко.

 11 І склала вона обі́тницю, та й сказала: „Господи Савао́те, якщо дійсно спогля́неш на біду Твоєї невільниці, і згадаєш мене, і не забудеш Своєї невільниці, і даси Своїй невільниці наща́дка чоловічої статі, то я дам його Господе́ві на всі дні життя його, а бритва не торкнетья його голови“.

 12 І сталося, коли вона довго молилася перед Господнім лицем, то Ілі́й пильнував за її устами.

 13 А Анна — вона говорила в серці своїм: тільки гу́би її порушувалися, а голос її не був чутий. І вважав її Ілій за п'я́ну.

 14 І сказав до неї Ілі́й: „Аж доки ти будеш п'я́ною? Ви́тверезись зо свого вина!“

 15 А Анна відповіла та й сказала: „Ні, пане мій, — я жінка скорбна духом, а вина та п'янко́го напо́ю не пила́ я. І я вилила душу свою перед Господнім лицем.

 16 Не вважай своєї невільниці за негідницю,[2] бо я говорила аж доти з великої своєї скорботи та з туги́ своєї“.

 17 І відповів Ілі́й та й сказав: „Іди з миром! А Бог Ізраїлів дасть тобі бажа́ння твоє, яке ти від Нього жадала“.

 18 А вона сказала: „Нехай невільниця твоя зна́йде милість в оча́х твоїх!“ І пішла та жінка своєю дорогою, та й їла, а обличчя її не було вже сумне.

  1. По-грецькому ця книга зветься Перша книга царів.
  2. Гебрейське bat belijjaal — дочка белійяалова.