Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/375

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

371

Перша книга Самуїлова 20

у день твого чину, і сядеш при камені Азе́л.

 20 А я пущу́ три стрілі́ набік, ніби стріляючи собі до мети.

 21 І ось пошлю́ я слугу: „Іди, знайди ті стрі́ли!“ Якщо, говорячи, скажу́ я до хлопця: „Он ті стрі́ли тут перед тобою, візьми їх“, то прихо́дь, бо мир тобі, і нема нічого злого, як живий Господь!“

 22 А якщо я скажу́ до того юнака́ так: „Он ті стріли за тобою далі“, то втікай, бо Господь відпускає тебе.

 23 А та річ, що про неї говорили ми, я та ти, — ось Господь буде свідком між мною та між тобою аж навіки!“

 24 І сховався Давид у полі. І було новомі́сяччя, а цар засів до ї́жі.

 25 І сів цар на стільці́ своїм, як раз-у-раз, на стільці́ при стіні. І встав Йонатан, а Авне́р сів збо́ку Саула, а Давидове місце було порожнє.

 26 Та Саул нічого не говорив того дня, бо сказав собі: „Це випа́док, Давид не чистий, бо не очистився“.

 27 І сталося другого дня, на другий день новомісяччя, — було́ порожнє Давидове місце. І сказав Саул до сина свого Йонатана: „Чому́ не прийшов на хліб Єссеїв син і вчора, і сьогодні?“

 28 І відповів Йонатан Саулові: „Дійсно просився Давид у мене до Віфлеєму.

 29 І він говорив: Пусти мене, бо в тому місті для нас родова́ жертва, і запросив мене брат мій. А тепер, якщо знайшов я милість в оча́х твоїх, нехай я побіжу́ та побачу братів моїх. Тому́ не прийшов він до царсько́го столу“.

 30 І запалав Саулів гнів на Йонатана, і він сказав йому: „Негідний і неслухня́ний си́ну! Чи ж не знаю я, що ти вибрав Єссеєвого сина на свій сором та на сором і неславу своєї матері?

 31 Бо всі дні, поки Єссеїв син живий на землі, не будеш міцно стояти ані ти, ані царство твоє. А тепер пошли, і приведи́ його до мене, бо він призначений на смерть“.[1]

 32 І відповів Йонатан своєму батькові Саулові та й сказав йому: „Чому́ він буде забитий? Що́ він зробив?“

 33 Тоді Саул кинув списа на нього, щоб убити його. І пізнав Йонатан, що то постановлене від батька, щоб убити Давида.

 34 І встав Йонатан від сто́лу, розпалений гнівом, і не їв хліба і дру́гого дня новомісяччя, бо був засмучений за Давида, бо його обра́зив його батько.

 35 І сталося вранці, і вийшов Йонатан на поле, на умо́влений з Давидом час, а з ним був мали́й хлопець.

 36 І сказав він до хлопця свого: „Побіжи, знайди ті стріли, що я ви́стріляю“. Хлопець побіг, а він пустив стрілу́ поза нього.

 37 І прийшов хлопець до місця стріли́, що пустив Йонатан, а Йонатан кликнув за хлопцем і сказав: „Он та стріла за тобою далі!“

 38 І кликнув Йонатан за хлопцем: „Скоро, поспіши, не ставай!“ І зібрав Йонатанів хлопець стрі́ли, та й прийшов до свого пана.

 39 А той хлопець нічого не знав, — тільки Йонатан та Давид знали ту справу.

 40 І віддав Йоната́н свою зброю юнако́ві, якого мав, та й сказав йому: „Іди, занеси це до міста!“

 41 Той юна́к пішов, а Давид устав із південного бо́ку, і впав на

  1. В ориґіналі „син смерти“, — призначений на смерть.