Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/470

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

466

Друга книга царів 4

собою та за синами своїми, і поналива́єш у всі ті посу́дини, а повні повідставля́й“.

 5 І пішла вона від нього, і замкну́ла двері за собою та за синами своїми. Вони подава́ли їй по́суд, а вона налива́ла.

 6 І сталося, коли понапо́внювано по́суд, то сказала вона до сина свого: „Подай мені ще по́суду!“ А він відказав їй: „Нема вже по́суду“. І спини́лася олива.

 7 І вона прийшла, і доне́сла Божому чоловікові. І він сказав: „Іди, продай ту оливу, та й заплати своєму позича́льникові. А ти та сини́ твої будете жити на позоста́ле“.

Воскресі́ння сина шунамітянки

 8 І сталося певного дня, і прийшов Єлисе́й до Шуна́му, а там була багата жінка, — і вона сильно просила його до себе поїсти хліба.[1] І бувало, скільки разів прихо́див він, захо́див туди їсти хліб.

 9 І сказала вона до чоловіка свого: „Ось я познала, що Божий чоловік, який за́вжди прихо́дить до нас, він святий.

 10 Зробім же малу муровану го́рницю, і поставимо йому там ліжко, і стола, і стільця́, і свічника́. І коли він прихо́дитиме до нас, то захо́дитиме туди“.

 11 Одно́го ра́зу прийшов він туди, і зайшов до горниці та й ліг там.

 12 І сказав він до свого слуги Ґехазі: „Поклич оцю шунамі́тянку!“ І той покли́кав її, і вона стала перед ним.

 13 І сказав він до нього: „Скажи їй: Ось ти старанно піклува́лася про всі наші потреби. Що́ зробити тобі за це! Чи є що, щоб сказати про тебе цареві або начальникові війська?“ А вона відказала: „Ні,— я сиджу́ серед народу свого!“

 14 І сказав він: „Що́ ж зробити їй?“ А Ґехазі відказав: „Та вона не має сина, а чоловік її стари́й“.

 15 А він сказав: „Поклич її“. І він покликав її, і вона стала при вході.

 16 І він сказав: „На цей озна́чений час, коли саме цей час ве́рнеться[2], ти обійма́тимеш сина!“ А вона відказала: „Ні, пане, чоловіче Божий, не говори неправди своїй невільниці!“

 17 Та зачала́ та жінка, і породи́ла сина на той озна́чений час, того саме ча́су, про який говорив до неї Єлисей.

 18 І росло те дитя. А одно́го ра́зу вийшло воно до свого́ ба́тька до женці́в.

 19 І сказало воно до свого батька: „Голова моя, голова моя!“ А той сказав слузі: „Занеси́ його до його матері!“

 20 І той поніс його, і приніс його до його матері. І сиділо воно на її колінах аж до полу́дня, та й померло...

 21 І ввійшла вона, і поклала його на ліжко Божого чоловіка, і замкну́ла за ним двері та й вийшла.

 22 І покликала вона свого чоловіка та й сказала: „Пришли мені одно́го із слуг та одну з ослиць, і я поїду до Божого чоловіка й вернуся“.

 23 А він сказав: „Чому ти їдеш до нього? Сьогодні не новомісяччя й не субота“. А вона відказала: „Добре!“

 24 І осідла́ла вона ослицю, і сказала до свого слуги: „Поганяй та йди. Не затримуй

  1. У біблійній мові „хліб“ — це взагалі пожива, їжа.
  2. Цебто, — за рік.