Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/653

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

649

Книга Йова 29, 30

 6 коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!

 7 Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,

 8 як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,

 9 зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —

 10 ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,

 11 Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —

 12 бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.

 13 Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!

 14 Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.

 15 Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.

 16 Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.

 17 Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.

 18 І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:

 19 для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.

 20 Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.

 21 Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.

 22 По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.

 23 І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.

 24 Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.

 25 Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!

Та проне́слася слава, як вітер

30 А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.

 2 Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!

 3 Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!

 4 рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.