Сторінка:Ivan Ohienko Bible.djvu/954

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

950

Книга пророка Єремії 13

 13 І скажеш до них: Так говорить Господь: Ось напо́вню Я п'я́нством усіх ме́шканців кра́ю цього́, і царів, що сидять на Давидовім троні, і священиків, і пророків, і всіх ме́шканців Єрусалиму.

 14 І розіб'ю́ їх одно́го об о́дного, ра́зом батькі́в та сині́в, говорить Господь, — Не зми́луюся, і не змилосе́рджусь, і не пожалію, щоб їх не пони́щити!

 15 Послухайте ви та візьміть до ушей, — не виви́щуйтеся, бо Господь це сказав!

 16 Дайте Господу, Богові вашому, славу, поки не зробить Він те́мно, і по́ки на те́мних гора́х не спіткну́ться вам ноги! І будете ви сподіва́тися сві́тла, а Він зробить це те́мрявою та вчинить імло́ю.

 17 А коли ви цього́ не послу́хаєте, буде плакати таємно душа моя з вашої го́рдости, й око моє проливатиме сльо́зи, і зайде́ться сльозою, бо ста́до Господнє займу́ть у поло́н!

 18 Скажіть до царя й до царе́вої матері: Сідайте додо́лу, бо з голів ваших спала корона вашої слави!

 19 Півде́нні міста позами́кані будуть, і не буде, хто б їх відчини́в, — ви́гнаний буде ввесь Юда, вигнаний буде цілко́м!

 20 Зведіть ваші о́чі, й побачте отих, що прихо́дять із пі́вночі: де череда́ та, що да́на тобі, ота́ра пишно́ти твоєї?

 21 Що ти скажеш, о до́чко Сіону, як Він над тобою пана́ми поставить отих, яких ти навчила була́ за дові́рених бути, — чи ж му́ки не схо́плять тебе, немов ту породі́ллю?

 22 коли ж скажеш у серці своєму: „Чому́ такі речі спітка́ли мене?“ — за числе́нні провини твої відкриті подо́лки твої, ого́лені ноги твої силомі́ць!

 23 Чи му́рин відмі́нить коли свою шкі́ру, а панте́ра — ті пля́ми свої? Тоді зможете й ви чинити добре, навче́ні чинити лихе́!

 24 Тому́ розпоро́шу їх, мов ту поло́ву, що з вітром з пустині летить:

 25 Оце жеребо́к твій, це у́діл, який Я відмі́ряв тобі, — говорить Господь, — бо забула Мене та наді́ялася на непра́вду!

 26 І закочу́ теж подо́лки твої над обличчя твоє, — і пока́жеться га́ньба твоя:

 27 твої перелю́бства й іржа́ння твої, сором блу́ду твого на полі на па́гірках, —