Сторінка:LNV 11-1902 Tom 20.pdf/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Як дощ огненний — так менї
Та кров сердечна кане в груди —
Опісля чу́дують ся люди,
Що кровю скроплені піснї...

II. Чому?

Чому не вільно нам по днях розлуки,
По днях предовгої, тяжкої ту́ги,
Стрінутись щиро, як правдиві други,
І не лякаючись людий, наруги,
Обнятись дружно і стиснути руки —
Чому не вільно нам по днях розлуки?

Чому не вільно нам, як день сконає
І сїрий смерк на сонну землю впаде,
У двійку йти на запашні левади
І рвати цьвіти тихої розради
Там, під минувшини дрімучим га́єм —
Чому не вільно нам, як день сконає?

Чому не вільно нам в гірській хатині
При теплій ватрі сидїти з собою
І говорити наче брат з сестрою,
В любови серць і в душ сьвятім спокою,
І жити так, немов в якій сьвятинї —
Чому не вільно нам в гірській хатинї?

Чому не вільно нам, чому не вільно
Тото житє по правдї пережити?
І з чари повної солодке щастє пити,
А не себе і сьвіт цілий дурити
Так добровільно і так божевільно? —
Чому не вільно нам, чому не вільно?!



ІЗ ДНЕВНИКА.
І.

Опівніч. Глухо. Зимно. Вітер виє.
Я вмерз. І випало з холодних пальців
Перо. І мозок стомлений відмовив
Вже послуху. В душі глубока павза.
Нї думка, нї чуте, нї біль — нїщо
В нїй не ворушить ся. Завмерло все,