Вчора, в середу вечером прибув Марко Фроман, учитель із Жуанвіля, з жінкою Жанвієвою й донечкою Люізою до Майбуа, щоб тут, як що року, провести місяць вакаций у бабки й матери своєї жінки, у панї Діпарк і панї Бертеро, чи то пак у „двох дам“, як їх звали в місточку. Майбуа, повітове місто з 2000 мешканцїв, було віддалене лише 10 кільометрів від села Жуанвіля і лише шість кільометрів від Бомонта, великого й старого унїверситетського міста.
Серпень почав ся нечуваною спекою. В недїлю, в часї роздаваня нагород у школї, розгуляла ся страшенна буря; тай остатньої ночи перейшов уливний дощ, а повітрє все ще не осьвіжило ся і стояло важко та парно під оловяним небом. Обі дами, що встали о шестій, щоб заздалегідь поспіти на службу божу о семій, сидїли вже в їдальнї в партері дожидаючи молодих подругів, та ті мабуть не квапились.
На столї накритім білою цератою стояли вже готові чотири філїжанки, і отсе війшла Пеляжі, невеличка рудоволоса служниця з великим носом і тонкими губами, з машинкою до кави в руках. Вона служила вже 20 лїт у пані Діпарк і могла позволити собі дещо.
— Гарно! — воркотїла вона. — Коли кава вистине, то я тому не буду винна.
І воркотячи сердито під носом вернула знов до кухнї.
