Сторінка:LNV 11-1902 Tom 20.pdf/66

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Панї Діпарк була за се дуже недобра, хоча молода жінка пробуваючи на вакаціях у Майбуа, совісно ходила з бабкою до церкви. Але невмолима старушка, що нїяк не хотїла згодитись на шлюб Жанвієви з Марком, сердилась дуже на нього, закидаючи йому, що відчужив від неї душу її внучки.

— Три чверти на сему! — промовила вона знов, почувши битє годинника на близькій вежи. — Нїяк не поспіємо впоратись на час.

Вона приступила до вікна і глядїла на площу Капуцинів. Малий домик стояв на розї тої площі й церковної вулицї. Він мав лиш один поверх; у партері лїворуч і праворуч від корідора були їдальня й гостинна; кухня й пральня містили ся з заду, виходячи на вохке, темне подвірє; на поверсї були на право два покої панї Бертеро; нарештї під самим дахом, насупроти покоїка Пеляжі були ще дві маленькі клїточки, де жила Жанвієва ще малою дївчинкою і де радісно приміщувала ся й тепер, коли зі своїм мужем прибувала до Майбуа. Але якаж оловяна тиша, яка вохка сутїнь стояла у всїх кімнатах того малого домика! Церковна вулиця, що починала ся біля парохіяльної церкви сьв. Мартина, була така вузенька, що возом годї було їхати по нїй, і вічний сумерк стояв навіть у полудне над старими, занедбаними фасадами її домів і над мостовою з нетесаних кругляків, куди служницї й господинї просто виливали помиї з кухонь. А на північ простяглась гола площа Капуцинів, загороджена високим причілком старого манастиря, де жили Капуцини на спілку з „братами христіянської школи“: Капуцини обслугували велику й гарну каплицю, а Бонїфратри вдержували дуже многочисленну школу в бокових забудованях манастиря.

Панї Діпарк глядїла коротку хвилю на безлюдну площу, тиху як церква, куди лише нечутними кроками пересували ся побожні, темні постатї, а тілько в певних годинах дня її оживлював рій шкільної дїтвори. Звільна прогомонїли удари дзвона в лїнивому повітрі, і стара ще з більшою нетерплячкою обернула ся, коли двері відчинились і війшла Жанвієва.

— Нарештї! — мовила бабка. — Снїдаймож живо. Година вибила вже.

Жанвієва, висока, струнка бльондина з препишним волосєм і лицем повним житєвої охоти та веселости, що його унаслїдила від батька, засьміяла ся дитинячим сьміхом, який лишив ся їй ще