й на двацять першім роцї, і показала блискучі, білі зуби. Та панї Діпарк на ново наморщила чоло, коли побачила, що Жанвієва сама.
— Що, Марко ще не готов?
— Зараз прийде, бабусю; він приведе Люізу.
Вона обняла матїр, що сидїла мовчки, і защебетала, як то весело їй замужній жінцї бачити себе знов у домі, де прожила дитячі лїта. Старенька, люба площа Капуцинів, де вона знає кождий камінчик і де кождий космик трави мов рідний їй! І поки вона весело щебечучи для заповненя прикрої хвилї стояла при вікні з радісними окликами, побачила, як площею проходили дві знайомі чорні постати.
— А бач, отець Филип і брат Фульґенций! А вони куди се так рано?
Два сьвященики йшли звільна невеличкою площею і бачилось, заповняли її понурістю своїх ряс під навісом низького, важкого та хмарного неба. О. Филип, мужицького роду, плечистий, з круглим, червоним лицем, випуленими очима, великим ротом та широкими вилицями, чоловік 40-лїтнїй, був префектом студій у інстітутї в Вальмарі, прегарній маєтности Єзуітів недалеко від Майбуа. Брат Фульґенцій, невеличкий, чорноволосий, сухоребрий чоловік таких самих лїт, був зверхником над трьома иньшими братами, що разом із ним держали школу. Говорили, що він був нешлюбним сином одного лїкаря психіятра, який і сам умер збожеволївши, і служницї, — нервовий, дразливий чоловік, непосидюча, амбітна голова. Він голосно і з живими рухами переконував про щось свойого товариша.
— Сьогодня по полудни роздаватимуть надгороди в школї, — пояснила панї Діпарк, — і о. Филип, щирий прихильник шановних братів, робить їм ту честь і сам роздає надгороди. Він певно вчора прибув сюди з Вальмарі і йде отсе з братом Фульґенцієм, щоб обговорити з ним іще деякі зарядженя.
Її слова перервала поява Марка, що нарештї прибув, несучи на руках дволітню Люізу, яка обхопивши його за шию обома ручками радісно сьміялась та кричала.
— Гоп-гоп-гоп! гоп-гоп-гоп! — кричав Марко входячи. — Ми їдемо зелїзницею. Швидше вже годї прибути.
Марко Фроман був не так великого росту, як його брати Матвій, Лука й Іван, з вузшим, подовгастим лицем, над яким панувало високе чоло, чоло Фроманів. Та що особливо цїхувало
