Сторінка:LNV 11-1902 Tom 20.pdf/68

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


його, се були його очи, ясні, лагідні очи, що зазирали аж до дна душі, і темний, мягкий, чарівний голос, що захапував духа й серце. Вуси й рідкі фаворити відслонювали троха повні, але різкі, добрі уста. Як усї сини Пера й Марії Фроманів учив ся він ремесла — лїтоґрафії; маючи сїмнацять лїт він одержав визволенє і прийшов до Бомонта, щоб там докінчити свойого образованя при великій лїтоґрафії Папон-Лярош, що майже для всїх шкіл Франциї достарчала атласів та шкільних мап. Але тут у нього перемогло замилуванє до вчительства так, що він здав вступний іспит до вчительської семінариї в Бомонтї, яку й закінчив, маючи 20 лїт, і одержав сьвідоцтво дозрілости та квалїфікацію на молодшого вчителя. Здобувши пізнїйше ще й цертіфікат здібности на вчителя та ставши дефінїтивним учителем у Жуанвілї, він на 27-ому роцї оженив ся з Жанвієвою, завдяки запомозї свойого приятеля й опікуна Сальвана, що впровадив його до дому двох дам і щиро радував ся та зворушив ся пишним розцьвітом любови обоїх молодят. І отсе вже три роки жили Марко й Жанвієва в своїм селї, що мало ледво 800 мешканцїв, не вважаючи на вбожество й обмежена, не вважаючи на заводові прикрости, жили веселі й щасливі своєю молодою любовю та обопільним посїданєм.

Панї Діпарк охолодила веселість батька й дитини поважним докором.

— Ну, тай зелїзниця! Вона помалїйша, нїж почтові фурґони за моїх молодих лїт! — мовила вона. — Квапмо ся, бо на певно прийдемо вже за пізно.

Вона сїла за стіл і вже наливала молоко до філїжанок. І поки Жанвієва уставлювала високий стільчик малої Люізи між собою й своєю матїрю, мовив Марко весело, нїби звиняючись:

— Я задержав вас, правда? А сьому тілько ви винні, бабусю, бо у вас так чудово спати, серед того спокою, що тут панує.

Панї Діпарк пила каву і не вдостоїла його нїякої відповіди. Лиш панї Бертеро, що спочивала сумовитим поглядом на своїй доньцї, щасливій жінцї й матери, прояснила лице слабою усьмішкою. І немов мимохіть, оглянувши ся звільна довкола сказала тихим голосом:

— Ах так, спокій! Чоловік навіть не чує, що жиє на сьвітї.

— А проте, — говорив далі Марко, — чули ми в ночи коло десятої якийсь галас. Жанвієва не могла надивувати ся: на площи Капуцинів нічний галас!