— ◦ —
Як в сумеркu вечи̂рний дзви̂н
Пид темнuй вечи̂р сумно дзвоне,
Як з витром в поли плаче ви̂н,
А у диброви тяжко стогне,
Тоди душа моя болuть,
Ви̂д смутu плачу по невирний,
А думка все тудu летuть,
Де вперш почув я дзви̂н вечи̂рний,
Де вперше так я полюбuв
Поля прuвольни та дибровu,
Де вперше свит и ради̂сть вздрив,
Та кари очи й чорни бровu!
Проснеться все в души тоди,
Вечи̂рний дзви̂н усе розбуде;
Сльоза̀ пробьє и ви̂д нудьгu
Душа вси радостu забуде.
О ! тяжкuй, дзвоне, тви̂й прuвит
Тому хто мuлого не має;
Душа болuть и меркне свит,
А сердце гирше занuває.
— ◦ —
