Сльозам, горю, тоскованьню,
И ки̂ньця не бачу.
Мене мuлuй чорнобрuвuй
На̀-лихо не любе;
Суше мене, псує мене,
Дарма сердце губе.
Я до його, ви̂н од мене,
Не слухає мовu;
Та цур тоби, бижu соби,
Остав тилькu бровu!
Любuть стала, плакать стала;
Колu-ж перестану?
Чи вже мабуть тоди, тоди,
Як зовсим завьяну.
Лита мои молодии
Бижать, летять марно;
Пидождите, не вти̂кайте,
Може буде гарно:
Може бровu козацькии
Колuсь мои будуть;
Тоди очи, кари очи
Плакать позабудуть.
Свит и море ки̂нець має,
А де-ж ки̂нець горю?
Чи пид винцем, чи в могuли,
Чи в буйному морю!
Гирько мени, свит темниє,
Горе клuче в море;
Побижу я, кuнусь в буйне,
Доле моя, доле!
Ропа гирька в буйним мори,
А сльозu ще гирши;
Лучше в мори загuнутu,
Чuм плакатu бильше!
— ◦ —
