Не год-же ви̂н у неволи
У Польский Вкраини;
Ще попався вражuм Ляхам
Прu лuхий годuни,
У ту пору, в ту годuну,
Як Буш руйнували;
Ви̂дтиль взялu сердешного
З гри̂знuмu сuнамu.
Льються сльозu з очей смутнuх,
Як дощик той з хмарu;
Лuлuсь довго, вuлuвалuсь,
Потим пересталu!
3.
Не вий, витре, не вий, буйнuй,
На самарськи лозu;
Лучше повий на Грuцuху,
Та звий з очей сльозu, —
Та звий в Самарь, нехай плuвуть
В море за водою,
Щоб сли̂з дарма не тратuла
Вона за дочкою.
Отпустuла ии з братом
В далеку дорогу,
Аж на Ди̂нець в Святи-Горu,
Помолuться Богу:
И жде ии, не дождеться,
А матери мука;
Чи хто стукне, чи хто грякне,
Так сердце й застука.
«О, крuй Боже, голубоньку
В дорози ви̂д лuха»...
Та й здuхнула тяжко, важко
По дочци Грuцuха;
|
