Наче легше мени стало,
Наче менша му́ка.
Цuтьте, ви̂трu, цuтьте, буйни!
Горя не будите!
Дайте мени молодому
Хоч на-час спочuтu!
Бо те горе незки̂нчанне,
Боже, надоило;
Чую серденько ви̂д його
В крови закuпило.
Що-ж те горе колuхало,
Ви̂д чого заснуло?
Мабуть мuла чорнобрuва
К сердцю прuгорнула?
Сеи ласкu я не знаю,
В сьому не кохаюсь;
Колu тяжко мени стане,
К дубу прuгортаюсь!
Моє горе, моє люте
Вздохu колuхалu;
Сльозu, писни жалистлuви
Його прuсuплялu.
Уморuлu моє горе
Не жартu дивочи;
Ох, вuбuлu його з сuлu
Безсоннии ночи.
Цuтьте-ж, витрu, не гудите,
Нехай йому спuться!
Мука мени, як проснеться;
Душа розболuться!
Ой загулu буйни витрu,
Похuлuлuсь лозu:
Чую, горе моє встало;
Ой де-ж мои сльозu?
